Що не так з транспортною стратегією Мінінфраструктури до 2030 року

Найгострішою проблемою для вітчизняної транспортної галузі була відсутність працюючої стратегії, за якою держава розвиватиме інфраструктуру України

У 2018-му році була ухвалена Кабміном стратегія Drive Ukraine 2030. Після зміни влади, приходу в Мінінфраструктури міністра Владислава Криклія, ця стратегія жодним чином не виконувалася. А 7-го квітня 2021-го року Мінінфраструктури показало ухвалений документ під назвою «План дій по реалізації Національної транспортної стратегії до 2030 року». Це практично копія стратегії Drive Ukraine 2030. Тобто, одразу кидається в очі, що практично за три роки Мінінфраструктури бере на озброєння стратегію попередників, яку до цього часу навіть не почали виконувати. І не адаптує її до сучасних реалій. Далі я поясню, чому це важливо. Але для початку зупинюся на кількох моментах

Ризики плану Мінінфраструктури 

По-перше, «План дій» починається із пунктів, що до 2022 року Мінінфраструктури спільно із Держстатом планує налагодити систематичний збір інформації про результати роботи транспортних держпідприємств, і до того ж 2022 року МІУ планує налагодити регулярну публікацію на своєму сайті статистичних даних про роботу усієї транспортної галузі. Іншими словами – міністр інфраструктури Криклій визнав, що у нього по факту немає якісних даних про роботу ввіреної йому галузі, і щоб виправити такий провал, потрібно майже рік. 

Але як можна ухвалювати рішення відносно всієї галузі, якщо немає надійних даних? 

По-друге, Мінінфраструктури взяло собі за мету «створити передумови для приватизації Українського дунайського паропластва». Виходить, що в МІУ не придумали нічого кращого, ніж просто продати УДП. Нагадаю, що це ДП має 455 річкових суден балансовою вартістю понад 2 мільярди гривень, а також будівлю в Будапешті. І цілком можна було б знайти шлях, як зберегти УДП у власності держави, і навіть використати його з великою користю. Прописавши окрему стратегію розвитку Дунаю як транспортної артерії, Україна зможе використовувати цю ріку як «транспортні ворота» в Європу, котрі обслуговує екологічно чистий транспорт.

До речі, про транспорт та екологію. Єврокомісія в грудні 2020 року прийняла "Стратегію сталого та розумного розвитку мобільності", котра зокрема передбачає максимальний перехід транспорту країн ЄС на «рейки екологічності». Було б логічно, якби наша транспортна галузь також йшла в руслі цього документу, але «План дій» Мінінфраструктури цьому не сприятиме. В міністерстві не знайшлося компетентних людей, які б адаптували план під європейські реалії сьогодення.   

Наприклад, Євросоюз бере курс на переведення вантажів із автотранспорту на більш екологічні залізничний і річковий транспорт, і при цьому вантажівки із дизельними двигунами мають бути замінені на вантажівки з електродвигунами. Мінінфраструктури не передбачило таку річ і цей план доведеться розробляти окремо. 

Євросоюз бере курс на розвиток швидкісних залізниць, які мають замінити собою авіатранспорт, і мета цього – зменшення викидів вуглецю в атмосферу. Мінінфраструктури наголошує, що до 2023 року «Укрзалізниця» за власні кошти має купити 10 швидкісних електропоїздів, хоча це нереалістична задача, бо йдеться про інвестицію в понад 10 мільярдів гривень, яких в УЗ нема. Натомість – ті ж 10 мільярдів гривень держава планує витратити на реанімацію регіональних аеропортів. По залізниці в «Плані дій» від Мінінфраструктури йдеться, що у той час, поки «Укрзалізниця» взагалі деградує, доказом чого є хоча б нещодавна аварія “Інтерсіті”, а про зношеність колій ледь не на 90% в нас не каже хіба лінивий, міністр інфраструктури пропонує будувати за грантові 11 мільйонів євро «євроколію» до Львова, щоб начебто організувати рух швидкісних поїздів до ЄС. І також – відновлювати колію 1520 мм для транскордонного сполучення Словаччини, України та Румунії.

Також Мінінфраструктури прописує, що розвитком річкового транспорту в Україні має Адміністрація морських портів України. Зокрема, купувати та утримувати річкові криголами та інші спеціальні судна. І чомусь, по версії очільника МІУ, Україна має займатись не ремонтом критично зношених судноплавних шлюзів, а розвитком проекту «водного шляху Е-40», від якого вигода зараз є лише для однієї країни – Білорусі.

Що маємо в підсумку? 

Міністр інфраструктури за півтора роки перебування на посаді не втілював у життя пункти існуючої транспортної стратегії Drive Ukraine 2030. Після чого написав власний “План дій”, який дублює цю стратегію, навіть не адаптувавши її до викликів сьогодення. Ми ж всі втратили кілька років часу. Враховуючи те, що Мінінфраструктури раніше не спромоглося виконувати пункти стратегії, яку зараз копіює, то можна чітко передбачити, що і “План дій” Криклія так і залишиться на папері. Оскільки в міністерстві немає компетентних людей для адаптації стратегії під європейські норми, а також не існує тих, хто розуміє системність виконання положень. Щоправда, для приватизації УДП замість пошуку шляхів використання ДП в інтересах держави чималих знань не треба.