Як Уряд тихо вимкнув Prozorro, щоб віддати порт Чорноморськ "своїм" на 40 років

"Справа Міндіча" живе і процвітає! Спрут працює без зупинки!

Назва «Постанова Кабінету Міністрів №1613» переважній більшості українців ні про що не скаже – «якийсь нудний внутрішній папірець». Але, коли подивишся на нього більш уважно, то побачиш, що мова іде … про скасування процедури Prozorro для майбутньої концесії порту Чорноморськ. Як людині, яка сама колись сиділа в урядовому кріслі й очолювала область, мені дуже важко зробити вигляд, що нічого не сталось. Якщо казати простими словами, це - безпрограшна «гра в наперстки».

Ні, це не «технічна правка», не дрібна бюрократична деталь. Це - політичне рішення з дуже конкретними бенефіціарами. Формально нам кажуть: уряд просто переніс дату, з якої концесійні конкурси мають обов’язково йти через Prozorro, з 1 січня 2025 року на 1 січня 2027-го. Але по суті – зняв запобіжник саме в тій точці, де йдеться про багатомільярдну схему й сорокарічний договір контролю над одним з ключових національних портів. Ласий шматочок! А доля таких «шматочків» без політичної волі не обходиться!

Україна на інвестиційній конференції у Варшаві представила проєкт концесії порту Чорноморськ - одного з найбільш стратегічних морських хабів країни. Про підготовку до передачі трьох терміналів порту "Чорноморськ" у концесію уряд заявив у 2023 році.

У серпні 2025 року Кабінет міністрів в проєкті Програми дій уряду анонсував оголошення концесійного конкурсу щодо двох терміналів в морському порту Чорноморськ, один з яких – контейнерний.

Повідомлялося, що до 30 грудня 2025 року планується оголосити концесійний конкурс щодо 40 контейнерного та першого терміналу в морському порту Чорноморськ та ухвалити рішення про доцільність проєкту концесії поромного комплексу.

Все йшло «по плану». І раптом бац – кулька в наперстках зникає!

Поясню простими словами, що відбулося. Було чітке правило: з 1 січня 2025 року всі концесійні конкурси, включно з публікацією документів, мають проводитися через електронну систему Prozorro. Це означає відкритий доступ до умов, учасників, рішень, можливість відстежити кожен крок чиновників. Постановою №1613 уряд відтермінував цю норму на два роки – до 1 січня 2027-го – для великих і складних проєктів. Тобто саме там, де ставка найбільша, можна ще два роки працювати без обов’язкової електронної прозорості, в «ручному» режимі. Для чого? Виглядає так, щоб найбільш ласі активи не довелося розігрувати на публічному майданчику. Перший об’єкт – Чорноморськ.

Максимальний цинізм. В той час, коли країну трясе нечуваний корупційний скандал, коли про шалений рівень корупції вже говорять наші союзники, коли саме корупція ставить під загрозу майбутнє держави… Саме в цей час влада вирішила продовжити грати в ті самі «наперстки». У програмних документах уряду чорним по білому записано: до грудня 2025 року оголосити конкурс на передачу в концесію контейнерного та першого універсального терміналів порту, а також визначитися щодо поромного комплексу. Йдеться про 40-річну концесію двох терміналів із потенціалом до 760 тисяч TEU і понад 5 мільйонів тон вантажів на рік. Цей проєкт місяцями критикували в медіа та бізнес-середовищі як непрозорий і погано підготовлений: «конкурентний діалог» замість нормального конкурсу, закриті параметри, відсутність зрозумілої економіки для держави, підозра, що «правильного» інвестора давно визначили в кулуарах. І от саме зараз, коли потрібно оголошувати конкурс, уряд знімає обов’язкове Prozorro з гри. Випадковість? У це важко повірити.

Я багато разів бачив, як народжуються спроби реалізації подібних постанов. У Кабміні не існує «самопливу» в рішеннях, що впливають на мільярдні активи. Спочатку з’являється політичний запит: створити можливість провести конкретний конкурс у напівзакритому форматі. Підкреслюю – саме ПОЛІТИЧНИЙ ЗАПИТ! Потім шукають юридичну форму – перенос дати, «уточнення», «тимчасове виключення». Далі включаються куратори напрямку. У нашій історії – це ті, хто відповідає за концесійні проєкти. Саме вони мали би бути першими, хто бив на сполох і вимагав максимального переходу в Prozorro – якщо його справді цікавить прозора конкуренція й довіра до проєкту. Натомість ми бачимо повну політичну тишу й готовність прийняти рішення, яке вигідне не державі, а вузькому колу майбутніх вигодо набувачів.

Ще раз звертаю увагу, члени уряду в цій історії – не статисти, а ті, хто де-факто легітимізує логіку «ручних» концесій і тепер отримує під себе ще й формальну можливість проводити конкурси без обов’язкової електронної системи. Їм зручно розповідати про «складність ДПП», «чутливість інвесторів», «необхідність тонкої роботи». Але за цією риторикою ховається дуже проста річ: небажання допустити до конкурсу всіх, хто готовий змагатися на рівних, у відкритому полі. Я, як ексурядовець, чудово розумію, що в нормальній ситуації куратор напрямку мав би прийти до прем’єра і сказати: «Якщо ми зараз знімемо Prozorro з концесій, ніхто в це не повірить. Це вб’є довіру до реформи». Але ми бачимо прямо протилежний результат. І це - політичний вибір!

Без сумніву, тут є ще один небезпечний вимір – безпековий. Порт у воюючій країні – не просто бізнес. Це логістика фронту, експорт, валютні надходження, стійкість регіону. Коли 40-річну угоду щодо такого об’єкта укладають у форматі, де максимально урізано прозорість, це створює ризики не лише корупційні, а й стратегічні. Ми не знаємо, хто врешті стане бенефіціаром, які зобов’язання візьме на себе держава, які «мінні поля» закладуть у договір. Я, як колишній голова ОВА, дуже добре розумію, як швидко регіональні інтереси можуть стати заручниками непрозорих домовленостей у Києві. Те, що сьогодні називають «гнучкістю», завтра може обернутися шантажем і залежністю.

Нарешті, є питання довіри. Ми роками переконували і власних громадян, і міжнародних партнерів, що Україна відмовилася від практик «ручної роздачі» активів. Prozorro стало символом цієї зміни. І от у найбільш корупційно-ризиковому сегменті – довгострокових концесіях стратегічних об’єктів – влада сама ж підриває цей символ. Надсилає сигнал: антикорупційні стандарти діють, поки не заходить мова про по-справжньому великі гроші. Для людей, які зараз на фронті, для регіонів, що живуть під ударами, це виглядає як зрада базового суспільного контракту.

Складається враження, що частина нинішніх чиновників уже живе в логіці «кінцевої каденції». Мовляв, час може бути обмеженим, треба встигнути «оформити» кілька великих історій так, щоб вистачило надовго. «Останній день Помпеї»! Можу сказати лише одне: такі рішення завжди мають дуже довгий слід. Вони б’ють не лише по репутації окремих прізвищ, а й по довірі до держави загалом. І якщо концесія порту Чорноморськ без обов’язкового Prozorro все ж буде проведена, це стане символом того, що в країні, яка воює, хтось вирішив заробити на сорок років уперед. І відповідальність за це – політична, моральна й, цілком можливо, кримінальна – лежатиме не лише на тих, хто підписав договір, а й на тих, хто сьогодні так легко викреслив Prozorro з гри.