Війна рідко забирає щось одразу й голосно. Частіше — потроху. Сон. Терпіння. Відчуття безпеки. Тіло. І… інтимність.
Багато пар (і не лише пар) помічають дивну річ: любов є, симпатія є, іноді навіть потреба в теплі є — а сексуального бажання немає. Або воно «вмикається» ривками: то сильний потяг, то повна відсутність інтересу. І від цього стає страшно: «Це кінець?», «Я/він/вона більше не хоче», «Щось з нами не так».
Насправді, дуже часто «не так» не з Вами. Так працює нервова система в тривалому стресі.
Під час хронічної загрози мозок перебудовується під головне завдання: вижити. У такому режимі він прагматично відсуває все, що не є критичним «тут і зараз». У тому числі — сексуальність.
У великих оглядах щодо психічного здоров’я в умовах збройних конфліктів показано, що частка людей із психічними розладами (депресія, тривожні, ПТСР тощо) в таких умовах є високою — і це напряму пов’язано з функціонуванням, стосунками та тілесними реакціями. ([Всесвітня організація охорони здоров'я][1])
А далі запускається ланцюжок, який багато хто плутає з «охолодженням»:
Тривога з’їдає фокус і знижує чутливість до задоволення.
Порушення сну зменшує ресурс, а тіло переходить у режим економії.
Гіперконтроль (типовий у воєнний час) робить розслаблення майже недоступним.
Емоційне оніміння (частий компонент ПТСР) «глушить» не лише біль, а й бажання.
Для сексу потрібні дві ключові умови: безпека й контакт із тілом. Війна б’є по обох.
ПТСР і сексуальність: невидимий, але частий зв’язок
Дослідження системно показують зв’язок між ПТСР і різними формами сексуальної дисфункції — через гіпервозбудження/уникання/емоційне відключення. ([ResearchGate][2])
У реальному житті це виглядає так: людина може любити партнера, але тіло «не заходить» в інтимність, або реагує напругою, або хоче близькості — але без сексу.
І дуже важливо: це не означає, що Ви зламалися. Це означає, що Ваша система адаптується до ненормальних умов.
Антидепресанти теж можуть впливати (і про це часто мовчать)
Ще один частий фактор воєнного часу — зростання кількості людей на антидепресантах. І тут є нюанс: антидепресанти (особливо SSRIs/SNRIs) у частини людей викликають сексуальні побічні ефекти: зниження лібідо, труднощі з оргазмом, зниження збудження.
Це не «страшилка», а добре описаний ефект: метааналізи показують суттєву частоту лікувально-індукованої сексуальної дисфункції при антидепресантах. ([europepmc.org][3])
Важлива практична думка: не скасовуйте препарати самостійно. Але якщо помітили зміни — це привід обговорити з психіатром корекцію схеми (інколи рішення існують).
Чому «просто займіться сексом» не працює
Коли тіло в напрузі, інтимність не лікується тиском. Фрази на кшталт «треба частіше», «ми віддаляємось», «давай як раніше» часто роблять лише гірше — тому що створюють оцінювання і обов’язок.
А обов’язок — прямий ворог бажання.
Особливо для людей із високою відповідальністю, контролем і постійним «триманням себе в руках» (а таких під час війни стало набагато більше).
Як повертається близькість: 5 кроків без «насильства над собою»
Ці кроки не про «швидкі трюки», а про відновлення бази, без якої сексуальність не тримається.
1) Повернути тіло в «тут і тепер»
Коли людина постійно головою в новинах/планах/загрозах, тіло стає «фоном». Практика: 2–3 хвилини щодня — сканування тіла (ступні-гомілки-живіт-груди-плечі-щелепа) і питання: «Де я напружена/напружений? Що я можу відпустити на 10%?».
2) Розділити «ніжність» і «секс»
Повернення часто починається не з сексу, а з безпечного контакту: обійми, масаж плечей, спільний душ, засинання в обіймах — але з чіткою домовленістю: «Це не прелюдія. Це просто близькість». Це знімає напругу очікування.
3) Вивести тему з сорому в діалог
Один із найсильніших «вимикачів» бажання — сором і мовчання. Корисна формула для розмови (без звинувачень): «Я помічаю, що моє бажання змінилося. Я не хочу, щоб між нами з’явився холод. Мені важливо знайти спосіб, який буде безпечний для нас обох».
4) Подивитися на «приглушувачі»: сон, алкоголь, конфлікти, виснаження
У війні лібідо часто «падає» не через психіку як таку, а через виснаження. Найбільш недооцінений пункт — сон. Якщо людина місяцями не відновлюється, тіло не інвестує в сексуальність.
5) Якщо є симптоми травми — працювати з травмою, а не з лібідо
Коли є флешбеки, паніка, різке уникання, оніміння — тоді інтимність часто стає «полем бою». І ефективніше йти через терапію тривоги/травми/регуляції нервової системи (доказові підходи тут мають кращу прогнозованість, ніж «мотиваційні розмови»). ([apa.org][4])
Важливе: «норма» під час війни — це хвилі, а не стабільність
Ви можете мати періоди, коли хочеться тепла і сексу. А потім — тижні, коли хочеться лише тиші та безпеки. Це не зрада Вашої природи і не вирок стосункам. Це адаптація нервової системи.
