Михайло Кухар написав коментар, який стосується наслідків податкових експериментів Данила Гетманцева.
Він получився дуже яскравим і набрав більше 1,6 тис лайків та 549 поширень. Враховуючи, що йдеться про економічну, а не політичну тематику (в якій всі знають та розуміють все), це надзвичайно високі показники.
В цілому підтримуючи головну думку цього коментаря щодо шкідливості податкових новацій “Слуг народу” на чолі із Зе та їхнього ідеолога пана Гетманцева, я би хотів дещо додати до написаного Михайлом, хоча і дещо уточнити та прокоментувати в частині наведених ним даних.
Михайло Кухар показав, що обсяг готівки поза банками за підсумками 2021 року збільшився на 65 млрд грн (насправді більш точна цифра 64,4 млрд грн). Що є відображенням того, що малий та середній бізнес (МСБ) в умовах економічної кризи, викликаної пандемією коронавірусу, некомпетентністю можновладців та корупційним тиском бюрократичного апарату, не витримує податкових експериментів пана Гетманцева та йде в “тінь”.
Але певна некоректність інтерпретації наведених даних полягає, по-перше, у тому, що більш доречним брати не тільки дані 2021 року і лише на їхній підставі робити висновки, а порівнювати з даними 2020 року, насправді, куди більш красномовними. По-друге, наведені дані щодо зростання готівки за межами банків не враховують обсяги сальдо проданої-купленої іноземної валюти населенням.
Враховуючи, що воно позитивне, то вся різниця в гривнях переважно залишається на руках населення. У них була на руках готівкова іноземна валюта, а замість цього опинився її еквівалент у готівковій гривні. Це важливо враховувати, бо тоді в прирості готівкової гривні потрібно враховувати цю готівку, обсяг якої збільшився внаслідок перевищення продажу іноземної валюти над її купівлею.
Якщо подивитись на дані сальдо продажу-купівлі іноземної готівкової валюти, то можна побачити, що у 2020 році населення продало іноземної валюти у доларовому еквіваленти на 1,088 млрд дол більше ніж купило (при середньорічному курсі 26,96 грн до долару у 2020 році — це приблизно складає 29,3 млрд грн), а у 2021 році на 1,65 млрд дол. (при середньорічному курсі 27,28 грн до долару у 2021 році — це 45 млрд грн).
Зразу хочу зазначити, що ці цифри доволі приблизні, тому що більш коректно рахувати хоча б щомісячні показники покупки-продажу іноземної валюти та курс гривні до іноземних валют за цей місяць. Але вони дають нам певний порядок цифр, які стосуються того, що населення продало іноземної валюти більше ніж купило, і залишило цю різницю в готівковій формі в гривнях.
Якщо враховувати цей нюанс, тоді можна побачити, що зростання готівки в обігу за межами банків у 2021 році не таке значне. Лише 19,4 млрд грн.
Особливо ця цифра контрастує з даними 2020 року. Бо за даними НБУ тоді зростання обсягу готівки за межами банків становило 131,7 млрд грн. Якщо відняти готівку, приріст якої в обігу пов'язаний з сальдо купівлі-продажу іноземної валюти, то ця цифра складатиме 102,4 млрд грн.
Але знову ж таки, це не всі дані, які дають нам розуміння ситуації.
Ще одним надзвичайно важливим фактором, який дозволяє оцінити, що відбувалося в економіці у 2020-2021 роках, є емісія гривні, яку проводив Нацбанк.
У цьому випадку більш показовим є зростання монетарної бази внаслідок емісії Нацбанку. Станом на кінець 2020 року вона, за даними та методикою обрахунку НБУ, складала 596 млрд грн. У порівнянні з кінцем 2019 року монетарна база збільшилась на 118,5 млрд грн. Якщо порівнювати кінці 2021 та 2020 років, то зростання у 2021 році становило 66,5 млрд грн (станом на 1 січня 2022 року — 662,5 млрд грн) .
Але тут ще слід враховувати деякі методологічні нюанси. У розрахунок монетарної бази не включаються кошти на єдиному казначейському рахунку уряду в НБУ (ЄКР) та кошти банків у депсертифікатах.
Не предмет цієї статті обґрунтування цієї тези, але на мою думку їх варто включати в розрахунок монетарної бази.
За такого підрахунку до монетарної бази кінця 2019 року (або станом на 1 січня 2020 року) потрібно додати ще 152,2 млрд грн депсертифікатів та 17,5 млрд грн на ЄКР.
На кінець 2020 року, відповідно, 163,3 млрд грн та 12 млрд грн. І на кінець 2021 року — 212,9 млрд грн та 15,7 млрд грн.
При такому методологічному підході монетарна база 2020 року (станом на кінець року — 768,3 млрд грн) по відношенню до 2019 року (станом на кінець року — 647,2 млрд грн) зросла на 121,1 млрд грн, а у 2021 році (станом на кінець року — 891,1 млрд грн) по відношенню до 2020 року — на 122,8 млрд грн.
Чим для нас важливі ці показники?
Тим, що саме вони демонструють вкрай невиважену монетарну політику Нацбанку. Саме вона була однією з фундаментальних причин стрибка інфляції у 2021 році.
Що ж до поведінки МСБ у 2020-2021 роках, то тінізацією обороту, відповідно зменшенням податкового тиску на них, вони вирішували проблему свого фізичного виживання.
У розвинених країнах ці два роки діяли і продовжують діяти різноманітні програми прямої фінансової підтримки їхньої діяльності з боку державних бюджетів. Так, там це реалізується за рахунок зростання дефіцитів держбюджету та емісії центральних банків. Що є причиною суттєвого зростання інфляції у 2021 році в США та європейських країнах.
В Україні замість кардинального зменшення податкового навантаження на малий та середній бізнес та реалізації бюджетних програм, які би сприяли саме МСБ, у нас майже всі емісійні кошти бухнули у так зване “Велике крадівництво”. А в цій програмі задіяно лише до двох десятків компаній по всій країні, переважна частина яких пов'язана з нинішніми керманичами України.
Значна частина цих коштів потім була вивезена з країни, бо були витрачені на імпорт бітуму для будівництва асфальтобетонних доріг.
Саме в контексті всієї економічної політики нинішніх можновладців варто аналізувати новації пана Гетманцева. Вони, з одного боку, призводять до податкового тиску, у першу чергу, на МСБ, з іншого — не створюють стимулів для “детінізації” їхньої діяльності. Замість цього ми спостерігаємо збагачення можновладців та наближених до них бізнесменів.
Що ж до МСБ, то “тінізація” з відповідним збільшенням обсягу готівки, яка забезпечують її діяльність, то ніякі заходи з фіскалізації не примусять їх працювати в “білу”. Очевидно, що для цього потрібно зовсім інша економічна, у тому числі податкова політика, яка передбачатиме кардинальне зменшення податкового тиску прямих податків (перехід з податку на прибуток на податок на виведений капітал, зі зменшення ставки по ньому до 15%, не зменшення, а суттєве збільшення обороту, з яким можна працювати на спрощеній системі оподаткування, застосування ЄСВ лише у межах мінімальної зарплати для МСБ, зниженням ставки податку на доходи фізосіб до 13%), бюджетне стимулювання МСБ в участі в бюджетних закупівлях, реалізацією різноманітних програм їхнього кредитування з мінімальними процентними ставками.
Нічого подібного від нинішніх можновладців очікувати не доводиться. Тому ніякої “детінізації” економіки, кардинального збільшення інвестицій, у тому числі іноземних, очікувати не доводиться.
