Мою увагу, звісно, привертали його заяви, які стосуються економіки.
Мабуть, мені ще неодноразово доведеться їх коментувати, але зараз хочу зупинитися лише на аналізі однієї з них.
Так, пану Зе поставили питання про урядові плани внести зміни до Податкового кодексу (ПК) в частині підвищенні податків і боротьбі з “тіньовою” економікою, яка податків не платить.
Відповідь Зеленського звелася до того, що податки на великий бізнес потрібно підвищувати, і що він “точно знає, де знаходиться “тінь”.
Спочатку, вкотре, хочу наголосити, що внесення змін до ПК в частині збільшення податкового навантаження можуть вступати в дію лише з нового бюджетного року, і якщо вони ухвалені до 30 червня поточного. Якщо їх почнуть застосовувати, виходячи з політичної доцільності, вже в цьому році, це обернеться судовими позовами до Конституційного Суду, а можливо і до міжнародних судових інстанцій, бо суттєво порушуватиме інтереси не тільки українських, а і іноземних інвесторів.
І розплачуватися за цю дурість згодом доведеться не пану Зе та його команді з власних активів, а з коштів державного бюджету, тобто з гаманців всіх українських громадян.
Але проблема далеко не тільки у тому, коли ці зміни до ПК будуть введені в дію, і що це робиться без обговорення з експертами та профільними асоціаціями.
Моє заперечення стосується значно суттєвіших складових підходу, який проголосив Президент Зе.
У нинішніх можновладців немає економічних знань та елементарного розуміння необхідності зниження податкового навантаження на економіку в цілому, і у першу чергу – у вигляді прямих податків. Для країн з перехідною економікою, до яких відноситься Україна, так званий фіскальний відсоток ВВП (тобто сума коштів, які у вигляді податків та квазіподатків (ЄСВ) перерозподіляються через бюджет) не може бути вище 32-33 відсотків. Лише в цьому випадку інвестування в економіку, зі зрозуміло значно більшими ризиками та нижчим рівнем якості державного управління, стає цікавим для внутрішніх та зовнішніх інвесторів.
При цьому, великий та переважна частина середнього бізнесу об'єктивно працюють в “світлу” і потребують не так зменшення податкового навантаження, а хоча б не збільшення його, та принаймні середньострокової (5-7 років) передбачуваності та стабільності податкової системи.
Без цього вони не мають можливості формувати стратегію власного розвитку та планувати збільшення інвестування.
Тобто, заяви про збільшення податкового навантаження на великий бізнес — це відверто шкідливий меседж від української влади, бо він у “тінь” піти не зможе за визначенням, тому саме їх намагатимуться обдирати підвищеними податками. А це те, що жодним не стимулюватиме їх інвестувати в українську економіку, створювати нові виробничі потужності та робочі місця. Навпаки — вони все активніше виводитимуть свої кошти з України. Що, у свою чергу, означатиме, що податкові надходження до державного та місцевих бюджетів у подальшому лише скорочуватимуться. Економіка і надалі йтиме по шляху деіндустріалізації, ставатиме все більш примітивною.
При такому підході не буде ні інвестицій, ні зростання економіки, ні підвищення доходів бюджету, ні зростання добробуту людей, які працюють у легальному бізнесі.
Насправді, якщо йдеться про великий та середній бізнес, то вони потребують змістовної та послідовної стимулюючої з боку держави економічної політики (бюджетної, податкової, регуляторної, митної та монетарної), яка би робила вигідною не тільки видобування та експорт сировини та напівфабрикатів, а їхню більшу переробку, створення кінцевої продукції зі значно більшим рівнем доданої вартості. Саме від держави (тобто від президента, парламенту, уряду) залежить, щоби цей бізнес не виводив кошти за межі країни, а інвестував їх тут.
Що ж стосується малого та частини середнього бізнесу, який, як раз, значною мірою і працює в “тіні”, то він потребує зменшення податкового навантаження, спрощення системи оподаткування, особливо в частині так званих “прямих” податків — податку на прибуток, податку на доходи фізосіб та сплати обов'язкових соціальних платежів. Зниження останніх двох найбільш суттєво для них з точки зору причин “тінізації” діяльності. Бо витрати на оплату праці, з урахуванням самої зарплати та податків на неї, в їхній структурі усіх витрат займають від 30-40 і до 75-90 відсотків. Тому вони для того, щоби мати можливість взагалі вести бізнес в Україні, змушені значну частину обороту тримати в “тіні”.
І знову ж таки, для їхнього розвитку та зростання необхідні не просто слова глави держави, що ми їх не чіпатимуть. Хоча б тому, що це не відповідає дійсності і жодним чином не виключає тиск на них з боку податківців та правоохоронців.
Навпаки — потрібна цілеспрямована політика, яка призведе до зменшення податкового навантаження на них, дозволить отримати доступ до участі у бюджетних закупівлях, зробить доступними банківські кредити, без яких їхній розвиток вкрай ускладнений. Саме це стимулюватиме “детінізацію” їхньої діяльності.
І наостанок.
Знаєте, особливо цинічними ці заяви про збільшення податкового навантаження на бізнес звучать з боку Президента Зе, багатьох урядовців та вже зараз просто одіозного пана Гетманцева. Бо банальне вивчення їхніх електронних декларацій з сотнями тисяч та навіть мільйонами доларів готівкових коштів, з десятками автомобілів, квартир та будинків в Україні, офшорами, нерухомістю в інших державах, прямо вказує, що вони, як раз, ніколи повністю податків не платили, і впевнений, що і не збираються цього робити у майбутньому. Але це не заважає їм “рвати на собі дуже не дешеві сорочки”, з розповідями про те, кого і як потрібно додатково обкласти податками. І, слухаючи заяви пана Гетманцева, можна не сумніватися, що це стосуватиметься не тільки великого бізнесу. Реальний тиск з боку податківців та правоохоронців значно швидше відчують на собі представники малого та середнього бізнесу.
