Коментар щодо зростання/зниження вартості капіталів українських мільярдерів

Вкотре спостерігаю за маніпуляцією громадською думкою щодо зростання/зниження вартості активів наших мільярдерів та мультимільйонерів. Наші та іноземні ЗМІ, наводячи інформацію про розмір статків цих дуже багатих людей, не пояснюють методику розрахунку. А саме розуміння цієї методики дозволяє краще усвідомлювати, що відбувається.

Насправді, коли ми бачимо регулярні повідомлення, що у Ілона Маска, Білла Гейтса, Джеффа Безоса чи у якихось інших мільярдерів на мільярди, інколи навіть на десятки мільярдів доларів збільшився чи зменшився рівень статків, бо на фондових біржах ціна їхніх акцій зменшилася чи зросла, то це, насправді, у переважній частині випадків зовсім ні про що не вказує. В реальності, у них є ті самі активи, які були і раніше. Говорити про їх зміну доцільно лише, коли вони фізично їх продають.

Те саме стосується і українських мільярдерів та мультимільйонерів. Оціночний розмір їх статків значною мірою залежить від процесів, які відбуваються на зовнішніх ринках. Якщо зростає попит і ціна на сировинну продукцію, тоді зростає і оцінка статків більшості з них. І навпаки, якщо попит і ціна на сировинні види продукції на зовнішніх ринках падає, то і оцінка вартості їхніх активів знижується.

Трохи відмінна ситуація у тих мільярдерів та мультимільйонерів, у яких ринок збуту продукції їхніх компаній значною мірою знаходиться у межах України. Так, наприклад, статки Порошенка, особливо у частині ключового активу — кондитерської компанії “Рошен” — значною мірою залежить від доходів населення. Їхнє зростання стимулює загальний споживчий попит, у тому числі на кондитерську продукцію, відповідно зростають доходи і оціночна вартість компанії “Рошен”.

Я колись пояснював, що відмінність тих чи інших українських мільярдерів та мультимільйонерів значною мірою залежить від того, яким бізнесом вони займаються. Якщо переважна частина чи взагалі весь бізнес пов'язаний з виробництвом та експортом сировини та напівфабрикатів, тоді такі бізнесмени цілком цинічно зацікавлені у курсовому знеціненні гривні та падінні доходів населення. Бо це знижує їхні витрати на фактори виробництва у межах країні (у першу чергу — на робочу сили), а натомість експортні валютні доходи у гривневому еквіваленті зростають. І навпаки — ті бізнесмени, ринок збуту продукції яких переважно знаходиться у межах країні, кревно зацікавлені у зростанні добробуту населення та розвитку економіки. Бо саме це сприяє збільшенню попиту на їхню продукцію, відповідно зростають їхні доходи та оціночна вартість їхніх компаній.

Звісно, українські мільярдери та мультимільйонери заробляють також на так званій владній ренті. Це коли вони, завдячуючи своєму впливу на політиків та держчиновників, мають можливість отримувати якісь природні ресурси чи товари та послуги державних підприємств за заниженою ціною.

І якщо ми говоримо про деолігархізацію України, то мова повинна йти не про “боротьбу з олігархами”, а, по-перше, про усунення можливостей заробляння на владній ренті, по-друге, створенні економічних умов, при яких вони будуть зацікавлені у розвитку у межах країни переробних підприємств зі значною доданою вартістю та відповідно зростанні реальних доходів населення. Тоді оціночна і реальна вартість їхніх активів буде значно стабільніша.