Частина 4.Чому українські пенсіонери не живуть, а виживають?
Жили-были старик со старухой.
Жили они на одну пенсию.
Поэтому можно сказать,
что вообще не жили.
Аркадій Арканов
Більшість українських пенсіонерів не живуть, а виживають не тому, що вони погано працювали або не сплачували податки. Це відбувається, головним чином, тому, що в Україні, з потенційних трьох рівнів пенсійної системи (пригадуєте «пенсійний бутерброд» http://blog.liga.net/user/atkach/article/30453 ), повноцінно функціонує лише один. Сьогодні виплати гідних пенсій тільки за рахунок коштів, що акумулюються державними фондами на першому рівні, не під силу навіть країнам «Великої сімки». Що тоді вже говорити про нас? Тим особам, чиї роботодавці сумлінно сплачуватимуть до Пенсійного фонду України (ПФУ) щомісячні внески у розмірі 22% «недоплачуваної» заробітної плати впродовж 30-40 років, держава гарантує довічні виплати після настання пенсійного віку на рівні, не нижчому від мінімального розміру пенсії, встановленого законом. Сьогодні це лише 1435 грн., а в майбутньому – не менше 40% мінімальної зарплати, що майже те саме. Сподіваємось, що цих коштів, вистачатиме хоча б на хліб? А от чи буде масло на цьому хлібі та ще й з ікрою? Спробуємо розібратись.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 , який набрав чинності ще у 2004 році, визначено, що пенсійна система України складається з трьох рівнів, які відповідно мають забезпечувати громадян трьома пенсіями.
Така система є аналогічною до європейської пенсійної моделі і, за умови її реалізації, українці отримуватимуть:
першу пенсію («хліб») – виплати з солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються Пенсійним фондом України довічно, тобто впродовж життя пенсіонера. Платежі до ПФУ, які мають назву єдиного соціального внеску (ЄСВ), обов’язково сплачуються роботодавцем (підприємцем, самозайнятою особою) у розмірі 22% заробітної плати майбутнього пенсіонера (але не менше мінімального розміру, встановленого законом). Розмір пенсійної виплати залежить від страхового стажу (тобто, кількості місяців, за які сплачено внески), заробітку, з якого сплачувались внески, а також показників середньої заробітної плати в Україні та деяких інших чинників, на які пенсіонер не має жодного впливу. Така заплутана система розрахунку пенсій з солідарної системи робить її отримувачів досить залежними від тих, хто ці пенсії призначає та корегує. До того ж в такій системі майбутній пенсіонер жодним чином не впливає на розпорядження раніше сплаченими на його користь коштами, не кажучи вже про їхнє успадкування;
другу пенсію(«масло»)– виплати з накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються довічно страховою компанією, в якій пенсіонер придбав ануїтет довічної пенсії (поліс) за рахунок коштів, накопичених ним впродовж трудової діяльності, в обраному для цього недержавному пенсійному фонді (НПФ). Внески до такого фонду обов’язково мають сплачуватись саме працівником (застрахованою особою) з його заробітку (доходу), а розмір виплат залежить від суми накопичених коштів і строку виплат;
третю пенсію(«ікру»)– виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюються недержавним пенсійним фондом або страховою компанією або банківською установою, які були свого часу обрані майбутнім пенсіонером (учасником такого фонду) для накопичення пенсійних коштів, упродовж строку, визначеного в договорі, або за умови придбання т.зв. ануїтету, довічно. Внески до фонду (страхової компанії, банку) добровільно сплачуються вкладником (тобто, працівником), а у випадках, визначених законодавством, також його роботодавцем, близькими родичами, профспілкою. Розмір виплат залежить від суми накопичених коштів і строку виплат. Важливо пам’ятати, що кошти особи, у розмірі сплачених на її користь пенсійних внесків, та доходу, отриманого від інвестування цих коштів, є приватною власністю цієї особи, якою вона розпоряджається згідно закону. На відміну від першого рівня, пенсійні кошти, сформовані у НПФ на другому та третьому рівнях, підлягають успадкуванню. Так само особа може придбати спадковий ануїтет. Таким чином, ці накопичення вже не будуть витрачатися на виплати пенсій іншим пенсіонерам, ніж учасник фонду або його спадкоємці.
В результаті таких перетворень виплати з першого рівня мали б забезпечити заміщення втраченого заробітку на рівні 20-25%, з другого – 15-20%, з третього – 10-15%. Відтак українці мали б отримувати три пенсії замість однієї, які в сумі будуть відповідати європейським стандартам заміщення (пам'ятаєте про 40-60%?). Але …
Другий рівень в Україні до сьогодні не запроваджений. Відтак, друге джерело пенсійних виплат українцям відсутнє, як і його внесок в заміщення втраченого заробітку. Безповоротно втрачено більше 10 років для формування пенсійних накопичень тими, хто розпочав трудову діяльність в незалежній Україні. За умов старту другого рівня у 2007 році, його учасники вже сьогодні мали б накопичення, достатні для заміщення 5% втраченого заробітку, що означало б збільшення суми пенсійних виплат з двох рівнів на 17%. Лише 10 років по тому, дата запуску другого рівня – 1 січня 2019 року, нарешті визначена законом. Відповідний депутатський законопроект (р.№ 6677) давно вже чекає на перше читання у Верховній Раді України http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62218. Але…
Третій рівень почав функціонувати лише з 2004 року після набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Законодавством встановлені податкові пільги для осіб, які є вкладниками та учасниками НПФ. На відміну від інших фінансових установ, НПФ без втрат пережили всі кризи, що мали місце з 2008 року, чим довели свою надійність щодо збереження коштів, відкладених на старість. Проте, нові пенсійні фонди ще не встигли накопичити суми, достатні для виплат на строк більше 10 років або довічних виплат більшості своїх учасників.
Зрозуміло, що без пенсійних коштів, які можуть бути акумульовані на другому і третьому рівнях, майбутні пенсіонери навряд чи зможуть розраховувати на «масло» і, тим більше, на «ікру». Держава реформує пенсійну систему вже понад 20 (!) років, але наскільки ефективно? Не треба бути професіоналом у пенсійній справі, щоб оцінити реальні "досягнення".
Навіть за урядовими оцінками, коефіцієнт заміщення втраченого заробітку, що забезпечується виплатами за першого рівня (ПФУ), у найближчі 15-20 років може зменшитись до 20%. Вже сьогоднібагато пенсіонерів змушені виживати на таку пенсію, незважаючи на те, що все життя чесно працювали і сумлінно сплачували податки. Інших джерел пенсійних виплат вони не мають та вже й не матимуть. Для більшості майбутніх пенсіонерів питання виплат з інших рівнів поки залишаються дискусійними. Враховуючи ті вимоги, що вже встановлені законом до тривалості страхового стажу (35 років), необхідного для призначення хоча б мінімальної пенсії (1435 грн.) при досягненні віку 60 років, та реально оцінивши ситуацію на ринку праці (далеко не кожен матиме роботу та хоча б мінімальну зарплату впродовж 35 років), можна зробити невтішний висновок: багатому кому з нинішніх працівників доведеться працювати і після настання пенсійного віку або ж отримувати соціальну допомогу, що значно менше навіть мінімальної пенсії. Але й це ще не все. Чому виплати з Пенсійного фонду України неухильно будуть зменшуватись навіть для тих, хто матиме великий стаж і пристойні, як на сьогодні, заробітки?
