Карго-культ нової української школи

Початок навчального 2018 року пройшов під егідою Нової української школи. В школі, куди пішов мій син, навіть повітряні кульки з буквами НУШ запустили в повітря, додавши свою краплину в погіршення стану навколишнього середовища.

Але, чим ближче дивишся на те, що відбувається у школах, тим більше виникає страхів за долю Нової української школи.

А причини цих страхів дуже різні. Спробую накидати основні.

Як відомо, новий закон про освіту встановив фундаментальний принцип – дитина має право йти до найближчої школи до місця проживання. Але чиновники не були б чиновниками, якби не спотворювали усі добрі і позитивні починання, які іноді дивом залишаються в законах після їх прийняття Верховною Радою. В березні 2018 року з’являється проект порядку вступу до перших класів, розроблений МОН. В цьому документі його автори почали додумувати, яким чином батьки майбутнього першачка мають доводити його проживання на території обслуговування відповідної школи. І там, фактично, проживання прирівняли знову до реєстрації, а проживання в орендованій квартирі з якогось дива вирішили дозволити лише за нотаріальним договором оренди квартири, або за договором, який зареєстровано за неіснуючою на сьогодні, радянською процедурою, передбаченою Житловим кодексом УРСР (так, він досі так називається, і, хто не знає, починається зі слів:

«В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв'язання однієї з найважливіших соціальних проблем - задоволення потреби трудящих у житлі.

Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва.»

Зрозуміло, яким чином чиновники від освіти збиралися будувати НУШ вже з вступу до школи, так?

Аве, Мінюст! Цей текст наказу не був зареєстрований, його повернули з реєстрації в МОН на доопрацювання. Новий варіант, погоджений з МЮУ, вже не містив цієї дурні. І, навіть, до нього був лист-роз’яснення, де директорам заборонялося вимагати додаткові документи, прямо не передбачені в наказі. Таким чином, стало можливим підтверджувати місце проживання, наприклад звичайним договором оренди, тим самим захистивши принцип доступності.

Для мене залишається загадкою, чому автори МОНу, не взяли аналогічний перелік документів з іншої країни, он з США, наприклад, і не адаптували його до наших реалій? Є ж сучасні варіанти підтвердження місця проживання, перевірені використанням, але ні, у нас жовтнева революція і все інше в головах.

Щоправда, на місцях було дуже по різному, все одно вимагали реєстрацію, мені особисто довелося і лаятися в РайВО і писати скарги, і пробиватися на прийом до директора школи, а потім ледве не силою примусити взяти мою заяву на дитину і т.п. А в деяких місцях з осені 2017 записували бажаючих в чергу, хоча вже діяв новий закон.

Це була перша ластівка. Далі, так само ніхто не поспішав виконувати чинне законодавство. Наприклад в школі, куди було зараховано мою дитину, наказ про зарахування був датований 14 червня, хоча мав бути датований 31 травня. (Здавалося б неважливо, але це має значення щодо тих дітей, які подали документи в декілька шкіл, і їм треба зрозуміти, куди їх таки беруть). В іншій школі, від дітей, які подали до них документи не за територіальним обслуговуванням, з якогось дива потім вимагали документи про зарахування до школи за місцем проживання, і т.п. Але це можливо труднощі впровадження нового порядку. Ок.

Що ми бачимо далі – красива картинка в телевізорі, інтерв’ю міністра, ремонти, нові парти, проектори, комп’ютери і т.п. Цікаві розповіді, як тепер все буде здорово. Гроші в місцевих бюджетах на фінансування шкіл (не усюди).

 

Але вже влітку стає зрозумілим, що картинка в телевізорі і реалізація на місцях – це дуже різні речі. В телевізорі НУШ, в реальності – совок. Бо НУШ, - це про людей, а не про нові парти. І ця теза буде повторюватися ще багато разів.

В телевізорі кажуть про ремонти приміщень перших класів за кошти місцевої влади – в реальності батькам на перших же зборах озвучують, що треба допомагати школі, це ж ваші діти, і все таке інше, відточене роками. І батьки починають робити ці ремонти, купляти в клас штори, ролети, столи, шафи… В реальності тендер на ремонтні роботи оголошують в серпні, і то зовсім не в тих обсягах, що потрібно. В одній школі Вінницької області навіть похвалилися в телевізорі ремонтом в класі, от бачите, як влада дбає про першачків – показуючи при цьому клас, відремонтований коштом батьків.

В телевізорі кажуть про нові парти, книжки і навчальне приладдя коштом бюджету – в реальності кошти бюджету починають подекуди тільки виділять в серпні, відповідно ні про які закуплені речі до 01 вересня мова йти не може. З батьків подекуди влітку вже збирали кошти на закупівлю зошитів і підручників. В реальності закуповують жахливої якості меблі і приладдя. Меблі постачаються такі, що може й витримають рік, а може й ні. Ні про які рекламації виробникам мова не йде – бюджет виконали, щоб не сказати гірше, і добре. Сумнозвісне лего приїхало насипом в коробках – батьки, купіть для нього бокси, щоб скласти.  Батьки, подумайте, як влаштувати, і влаштуйте тематичні зони, як то має бути по НУШ. Будь-як, аби були заголовки, що це тематичні зони, і щось було. Неважливо що, головне галочку поставити, зони є.

В телевізорі кажуть про нові варіативні програми, де МОН лише вказує орієнтири, а школи обирають наповнення, а в реальності директори і вчителі скаржаться на те, що МОН їм не дає директив, що робити, і кажуть – от це МОН, постійно все змінює, як тут дітей вчити.

Все це також яскраво ілюструє те, що старі люди не зроблять нову школу. Як з точки зору освіти, так і з матеріально-технічного забезпечення.

Нова Українська школа… Про що ці три слова? Як на мене – про нові підходи, про нові знання, нових людей. Не буде ніякої нової української школи там,

-          де директор вже 40 років директор, і не збирається на пенсію, зберігаючи в шкільному музеї червоні прапори і краватки, сумуючи за знятим в результаті декомунізації пам’ятником;

-          де цей самий директор чекає на вказівки від МОН, щодо навчальних програм, а не бере відповідальність на себе;

-          де гроші з батьків на ремонт, охорону, прибирання класів, звикли збирати, і не намагатися отримати їх за бюджетною заявкою в РУО;

-          де питання батьків до адміністрації школи з приводу виконання адміністрацією своїх прямих обов’язків, переводяться в площину конфлікту батьків між собою, з вчителем, між вчителем і адміністрацією;

-          де головне форма і відзвітуватись про виконання, а не суть, і внутрішнє наповнення будь-якого процесу цією суттю;

-          де маленькі зарплати у вчителів, які ще при цьому суцільно залежать від доброї волі директора;

-          де вчителі погоджуються за доплату батьків прибирати клас після уроків, бо прибиральниць не вистачає;

-          де головне провести лінійку в школі, чи звітний концерт перед місцевим депутатом, ніж дати можливість дитині нормально навчатися;

Люди з освіти на місцях не хочуть змін, окрім зміни їх зарплатні. Це, десь, і зрозуміло, але в красивих заявах з телевізора це не враховується. Не буде ніякої нової української школи з червоними директорами і вчителями. Не буде нової школи з вчителями, які отримують зарплату розміром в дві с половиною копійки. Нова українська школа почнеться з нових українських вчителів. І тільки тоді, коли вони з’являться в школі. Вони там є, їх мало. І з кожним днем їх меншає. Хтось звільняється з цього безкоштовного  театру абсурду, когось з’їдає ця система. В реформі не вистачає нових людей з новими зарплатами. Чому про це мовчить міністр, місцева влада? Звідки мотивація працювати у вчителя, якому нема за що купити собі нормальний одяг? Навіщо їм ця реформа? Вони продовжать ставити галочки, причому бажано, за рахунок батьків. Терміново потрібно якесь рейтингування, механізми доплат вчителям, просто насамкінець підвищення цих зарплат.

Реформа системи охорони здоров’я, для прикладу, має багато проблем. Але в ній є матеріальний стимул. Лікар первинки має змоги отримувати більшу винагороду за свою працю, якщо добре працює. У вчителів немає такої можливості. Вони можуть працювати як завгодно, аби це влаштовувало директора школи.

Крім цього, якщо МОН провадить реформу, йому терміново потрібно надати важелі впливу на директорів шкіл і місцеву владу. МОН повинен мати право атестувати директорів, укладати чи розривати з ними контракти. МОН повинен мати можливість впливати на місцеві органи освіти – можливо призначати керівників, можливо впливати на зарплату. МОН повинен мати право проводити перевірки в школах – як освітніх моментів, так і інших, - виконання санітарних норм і правил, протипожежних правил – з цими питаннями в більшості шкіл просто жах. Тому що без таких змін, будь-який документ МОН можна не виконувати, а це нічого не буде, ні місцевим керівникам, ні директору школи.

Якщо реформі не надати вертикалі управління, або інструментів дієвого контролю і впливу, нормального фінансування, то вона залишиться в телевізорі і застрягне в болоті боротьби з місцевими чинушами. На місцях будуть і далі робити вигляд реформи – головне щоб парти правильно стояли, і лего в класі було. А МОН далі буде показувати в телевізорі красиві картинки, і ті, хто їх буде дивитися, буде думати, що в школі дійсно так.

Але літак з очерету не полетить. Якщо ми хочемо, щоб НУШ відбулася, то це впровадження карго-культу на місцях має бути зупинене.