Зниміть вже цей земельний мораторій

         У країні постійних виборів, якою, на жаль, стала Україна останніх років, проблематика т.зв. «земельного мораторію» давно вийшла за межі юридичної та економічної, перетворившись на суто політичну та бізнесову.

         З точки зору правового регулювання існування «мораторію» звужує права власності та фактично являє собою непряму експропріацію майна селян (земельних паїв та земельних ділянок, на відчуження та зміну цільового призначення яких розповсюджується «мораторій»). Навряд чи таке звуження можна вважати адекватним та припустити можливість його багаторічного існування без належної компенсації, адже держава нічого не надала селянам взамін цьому «замороженому праву».

         З економічної точки зору все теж досить зрозуміло, маючи на увазі офіційну, а не «тіньову» економіку. Так, виведення на ринок нових активів здатне «оживити» економіку. Відомий чилійський економіст Ернандо де Сото навіть вбачав у цьому головний фактор «запуску» економіки у країнах «третього світу».  

Де буде вільний обіг земель, буде розвиток іпотечних та заставних механізмів, що дозволить залучити додаткове фінансування, зокрема в аграрну сферу. Хай то будуть іноземні, чи то внутрішні інвестиції. Важливе інше – пробудження ринку та підвищення рівня стабільності банківської системи.

Інакше, як запустивши у ринковий обіг сільськогосподарські землі, їх справжню (ринкову) ціну встановити не можна, адже вона формується за законами ринкової економіки залежно від попиту та пропозиції (остання є обмеженою за фізичної обмеженості земельних ресурсів). Отже, переваги для української економіки від запуску вільного обігу земель сільськогосподарського призначення очевидні.

         Що ж тоді неочевидно? Яка невидима рука постійно рухає вперед земельний мораторій?

Це теж відомо, точніше, таких рук щонайменше дві: популізм (політичний аспект), бізнесові інтереси («тіньова» економіка).

На земельному мораторію отримують непогані політичні дивіденди окремі політичні партії, наприклад Блок Юлії Тимошенко, що показав високі результати на місцевих виборах 2015 року. По інший бік – т.зв. «агрохолдінги», а фактично будь-які серйозні гравці, яким вигідно за безцінь орендувати паї та земельні ділянки (30-100 у.о. на рік), «скуповувати» їх за «сірими» схемами (за мізерними цінами, під впливом безграмотності селян чи навіть прямого тиску на них), намагатись відібрати землю собі після смерті селянина-орендодавця тощо.

Не будемо заплющувати очі на біологічні закони та не зможемо відкидати той факт, що ліва та права руки будь-якою людини чи примата ростуть з плечового поясу та керуються однією головою. Звісно, політичний та бізнесовий аспекти мораторію – два боки однієї медалі. Там де великий бізнес, так політика, і навпаки.

         Не можна заперечувати й те, що позиція противників мораторію теж ґрунтується на інтересах бізнесу та окремих гравців ринку нерухомості. Мабуть, це нормально. Таких бізнесменів зазвичай називають інвесторами, а їх залучення з точки зору економічного розвитку є бажаним. У будь-якому разі той, хто бореться за відкритий ринок, принесе економіці, бюджетам та кишеням селян більше користі, ніж той, хто намагається зберегти «сірий» обіг земель.

         Під впливом певної комбінації перелічених факторів Верховною Радою України було продовжено мораторій до 1 січня 2017 року. Вірніше, купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що підпадають під дію мораторію, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року. Отже, без окремого закону мораторій у будь-якому разі знято не буде. Тобто, питання не вирішене. «Експропріацію» подовжено.

         Щодо цього треба висловити кілька тез. По перше, давно прийшов час відходити від радянського «зомбування» на предмет «нетоварності землі». Незважаючи на особливе значення земельних ресурсів та проголошену Конституцією України особливу охорону земель, вказані постулати радянського земельного права були покликані обслуговувати досягнення конкретної мети: обґрунтування виключної державної (а насправді – партійно-номенклатурної) власності на землю та остаточне витирання з голів громадян будь-яких спогадів про приватні землеволодіння. По друге, «захищаючи» селян за допомогою продовження мораторію, треба насамперед запитати їх самих. Як показують останні телевізійні ефіри та інші інформаційні джерела, ті, хто на справді має пай чи сільськогосподарську ділянку, які він не може продати та на яких не можна нічого розмістити, не дуже задоволені таким станом справ.

         Треба робити все можливе, щоб мораторій було знято якомога швидше.