Вже 16 вересня вся Україна може довідатися, скільки ж насправді коштує газ українського видобутку. Саме на цей день призначене судове засідання Господарського суду Києва за позовом столичного комунального підприємства «Київтеплоенерго» до компанії «Укргазвидобування». У позові тепловики вимагають від газовиків надати інформацію про собівартість та ціни продажу газу українського видобутку. Хоча, насправді, ця цифра вже давно є своєрідним секретом Полішинеля, і складає менш ніж $100 за тисячу кубів блакитного палива. Тим не менш, після судового процесу вона може стати вже офіційною. І тоді владі буде дуже складно пояснювати громадянам, чому їм продають цей же газ майже по 8 грн за кубометр, та ще й здирають з домогосподарств по 200 гривень щомісяця начебто за транспортування цього газу. Хоча, насправді, у багатьох небагатих селах люди витрачали власні, дуже немалі, і нерідко – останні кошти на те, щоб прокласти газові труби від магістралі в обійстя.
Тема захмарних цін на блакитне паливо трагічно загострилася напередодні опалювального сезону. Та ще й підігрівається інспірованими Росією панічними зведеннями з європейських бірж, де за тисячу кубів газу вже правлять по $800 та навіть вище. Бо через бездіяльність української влади газовий прайс, на жаль, має безпосереднє відношення до кожного українського домогосподарства: як у вигляді платіжки за спожитий газ, так і у цінниках майже на всі товари першої необхідності, які під тиском інфляційного вихору стрімко летять догори, і в яких теж закладена вартісна складова газу.
Ці платіжки для людей вже й так стали більшими майже у півтора рази всього за рік – з п’яти до майже восьми гривень за куб газу. І, з огляду на невпевнені відповіді, а найчастіше – відверту розгубленість урядовців стосовно прогнозу цін на наступний рік, ціни у платіжках на опалювальний сезон 2022/2023 років будуть шокуючими для українців. Тому межа соціального збурення, яку Уряд трохи відсунув доволі незграбним рішенням про річний газовий тариф для домогосподарств, може бути стрімко перейдена та переросте у черговий – вже тарифний Майдан.
Що ж може покращити, чи хоча б як відвернути ситуацію з її катастрофічного для України сценарію?
Простих відповідей на це фундаментальне запитання немає. Вірніше, немає зараз. Бо, наприклад, 50 років тому, ще при СРСР, Україна видобувала більше 60 млрд кубів газу на рік. І фактично була республікою-експортером. Зараз же весь видобуток, протягом останніх п’яти років, коливається на рисці в 20 млрд кубів, з яких близько 15 мільярдів – це частка державного «Укргазвидобування». Тобто той самий газ, який коштує менше 3 гривень за куб, і який де-факто є власністю українського народу. Який, у свою чергу, зараз і споживає приблизно такий самий обсяг газу для побутових потреб.
Враховуючи, що загальний обсяг споживання газу в України коливається останні роки на рівні 30 млрд кубометрів, промисловість вимушена суттєво переплачувати за додаткові 10 мільярдів кубів, що зараз, наприклад, коштують їй якраз ті самі $800 за тис. куб.м. Тому стратегічний напрямок – нарощувати власний видобуток газу до рівня повної незалежності від «європейського», а насправді – російського, державного газпромівського газу. Але це потребує декількох років навіть при дієвій підтримці Уряду та при «зеленому світлі» для інвесторів. Чого, як ми всі бачимо, не відбувається, і в чому теперішнє керівництво країни не зацікавлене. І це питання, скоріше за все, буде зрушене лише через зміну влади. Як, мабуть, і питання нарощування потужностей з виробництва біогазу, де український АПК має потенціал виробництва у 10-12 мільярдів кубів на рік.
Втім, є і тактичні можливості для ситуативного вирішення проблеми та уникнення катастрофи. Зокрема, треба терміново збільшувати обсяг субсидій для домогосподарств. Бо тих 35 мільярдів гривень, запланованих на 2021 рік, не вистачає вже зараз. І, наголошу – не вистачає навіть тим 2,5 мільйонам домогосподарств, які залишилися у списках на субсидії з колишніх 7 мільйонів сімей.
Уряд якимось дивом вже усвідомив необхідність хоча б такого кроку, і я підтримаю своїм голосом зміни до Держбюджету-2021, щоб знайти 12 мільярдів гривень на цей рік для виплати українським сім’ям субсидій. І буду відстоювати збільшення субсидійної програми у Держбюджеті на 2022 рік. Бо якщо не збалансувати це питання, у наступному році борги населення за «комуналку» можуть дійсно сягнути 100 мільярдів гривень. І тоді на ринок житлово-комунальних послуг очікує повний колапс. Хоча назвати це ринком у його класичному розумінні важко і зараз, бо платоспроможність попиту на ньому обмежена низькою якістю життя більшості громадян-споживачів.
Наступний крок, здатний покращити ситуацію – це якраз укладення прямих угод між підприємствами ТКЕ, регіональними «облгазами», бюджетними установами з «Укргазвидобуванням» на постачання газу українського видобутку. Причому не в збиток для видобувної компанії, а з врахуванням, наприклад, 20-30% рентабельності від собівартості. Бо без такого рішення органи місцевої влади, на яких віднещодавна вдягнуте ярмо самостійного регулювання тарифів на ЖКП, будуть неспроможні врятуватися від гніву споживачів, які восени-взимку отримають захмарні цифри у платіжках.
І ще одне, мабуть, вже більш політичне рішення – перегляд діючої зараз методології розрахунку оптової ціни на газ. Зараз ціна газу, незалежно від його походження, відштовхується від цін на європейських газових хабах плюс транспортування з Європи до України. І це ще може бути прийнятним для обсягів, які Україна дійсно закуповує закордоном. Але є неприпустимим для газу українського видобутку. Бо якщо цей газ коштує $100, а продається по $800, це – надприбутки. З якими, до речі, у ЕС також вже вимушені боротися. Наприклад, уряд Іспанії на тижні вже оголосив про обмеження цін на газ та про термінове зниження надприбутків енергокомпаній. Тому питання перегляду методології розрахунку оптових цін на газ, як на мене, теж, хоча й драматично, наближає нас до омріяного Євросоюзу.
Окреслені мною напрямки – не вичерпний перелік засобів врятування ситуації. Але часу на їх прийняття та реалізацію – дуже обмаль. До початку опалювального сезону.
