Антирейдерський захист бізнесу під час війни: ключові юридичні інструменти

У статті розглядаються ключові превентивні інструменти антирейдерського захисту: від юридичного аудиту та врегулювання корпоративних відносин до захисту активів, структурування бізнесу.

Попри воєнні виклики український бізнес продовжує працювати та розвиватись, але водночас змушений діяти в умовах нових загроз. Рейдерські захоплення, підробки установчих та реєстраційних документів компаній, спроби незаконного переоформлення бізнес-активів — ці проблеми не втратили актуальності, а подекуди лише посилилися.

Протягом перших місяців 2025 року відкрито 128 кримінальних справ, пов’язаних рейдерством (такі дії здебільшого кваліфікуються за ст.ст. 205-1, 206, 206-2 КК України), - за даними аналітичного дослідження Opendatabot. При цьому, з початку повномасштабної війни динаміка рейдерських захоплень постійно змінюється, але в загальному має тенденцію до зростання.

У таких умовах юридична профілактика захисту власної компанії набуває особливої ваги. З практики антирейдерського юридичного супроводу українських компаній, у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями, ми можемо зробити чіткий висновок: критично важливо впроваджувати саме превентивні системні заходи правового захисту бізнесу. Адже реагування «постфактум» не завжди дозволяє відновити корпоративний контроль або повернути незаконно відчужені активи.

1. Юридичний аудит компанії як інструмент правової профілактики.

Періодичний та превентивний юридичний аудит є одним із базових інструментів зниження ризику рейдерських захоплень. Такий аудит дозволяє своєчасно виявити слабкі місця в корпоративній структурі, документообігу, управлінських процесах та захисті активів. Його проведення не лише мінімізує ймовірність рейдерських атак (шляхом зміцнення/усунення слабких сторін компанії), а й дозволяє додатково сформувати чіткий правовий профіль підприємства, що особливо важливо для інвесторів, контрагентів та внутрішнього контролю.

За результатами юридичного аудиту власник компанії повинен прийняти рішення про усунення виявлених правових ризиків, перегляд внутрішніх політик і процедур та зміцнення корпоративної структури. На основі висновків аудиту також доцільно сформувати план правових заходів для мінімізації майбутніх загроз та забезпечення стабільності бізнесу.

2. Врегулювання внутрішньокорпоративних відносин.

Нерідко основою для рейдерських атак стають саме внутрішні корпоративні конфлікти у компанії. Доступ міноритарного учасника до інформації, зловживання корпоративними правами або маніпулювання процедурами скликання загальних зборів — усе це створює вразливість навіть у зовні стабільному бізнесі. Тому ефективне врегулювання внутрішньокорпоративних відносин — наступний ключовий елемент антирейдерського захисту.

Консолідація часток у надійних руках: Рекомендується забезпечити максимальну концентрацію часток або акцій у власників, які безпосередньо залучені до управління або довгостроково зацікавлені в розвитку компанії. У разі наявності широкого кола міноритарних учасників (особливо в акціонерних товариствах) необхідно: 1) проводити періодичний моніторинг реєстру власників; 2) розглядати можливість викупу часток у пасивних або ризикових міноритаріїв; 3) у статуті закріпити положення, які обмежують вплив міноритарних учасників на критично важливі рішення, залишаючи за ними виключно інформативні чи спостережні функції.

Контроль обігу часток у статутному капіталі: Щоб унеможливити потрапляння часток до небажаних осіб, доцільно передбачити в установчих документах: 1) переважне право учасників на придбання частки у разі її відчуження; 2) обов’язковість отримання згоди загальних зборів на відчуження частки третім особам; 3) положення про попереднє погодження кандидатур покупців частки (мається на увазі покупців - третіх осіб), з правом відмови у разі порушення процедур чи наявності обґрунтованих ризиків для компанії.

Механізми виходу з товариства: Право учасника на вихід із товариства — передбачене законом, але часто стає інструментом шантажу, блокування діяльності або вимагання викупу частки на невигідних умовах. Рекомендується: 1) деталізувати в статуті порядок виходу учасника, строки та форму виплати вартості частки; 2) передбачити можливість відстрочення виплати частки у разі фінансової нестабільності товариства; 3) встановити механізм оцінки вартості частки за незалежною оцінкою, погодженою сторонами або визначеною у статуті; 4) передбачити, що вихід учасника можливий лише за згодою загальних зборів, якщо це не суперечить вимогам закону (при цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників).

3. Врегулювання взаємовідносин між власниками та управлінцями.

Ефективне корпоративне управління передбачає не лише довіру між власниками та керівником компанії, але й чітке юридичне врегулювання їхніх відносин. Відсутність таких механізмів часто стає ключовим фактором успішності рейдерських атак — саме через неконтрольовані повноваження виконавчого органу.

Механізми контролю за діями директора: Рекомендуємо в обов’язковому порядку передбачити у статуті компанії обмеження на здійснення керівником ряду значних правочинів без погодження з учасниками (засновниками). Зокрема: 1) рішення про вчинення правочину, вартість якого перевищує 50 % вартості чистих активів товариства, має ухвалюватись виключно загальними зборами учасників, якщо інше не встановлено статутом (ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»); 2) аналогічно, відчуження нерухомого майна (у тому числі за договорами купівлі-продажу, попередніми договорами, договорами про наміри, іпотека) — лише за наявності письмової згоди загальних зборів; 3) можливе додаткове встановлення порогів сумових обмежень для укладення угод, наприклад, понад визначену суму або у відсотковому співвідношенні до активів.

Мотиваційні та захисні угоди з керівниками: Окрім обмежень, доцільно врегулювати інші аспекти взаємодії із ключовими посадовими особами — зокрема, через укладення окремих договорів або включення відповідних положень до трудового контракту. У зв’язку з цим, рекомендовані для підписання такі документи: 1) Угода про нерозголошення комерційної тамниці (NDA): має передбачати обов’язки щодо збереження конфіденційної інформації, обсяг таких даних, порядок доступу, санкції за порушення; 2) Угода про неконкуренцію (NCA): містить зобов’язання не здійснювати діяльність, аналогічну або конкурентну до діяльності підприємства, протягом визначеного строку після звільнення; 3) «Парашутні» угоди з ключовими працівниками: встановлюють гарантії та компенсації у разі звільнення з причин, пов’язаних із зміною контролю над компанією або зовнішнім втручанням (так звані «золоті», «срібні», «олов’яні» парашути).

4. Контроль кредиторської заборгованості та контрагентів як інструмент правового захисту.

Кредиторська заборгованість — один із найбільш уразливих сегментів фінансово-господарської діяльності підприємства. У даному разі необхідно мати на увазі, що скупка боргів, маніпулятивне набуття прав вимоги, подальший тиск на компанію через примусове виконання зобов’язань на підставі придбаних боргів, — поширені механізми, що застосовуються у рейдерських схемах. Запобігти цьому можливо лише через системний юридичний контроль на етапі укладення, виконання та завершення зобов’язань.

Ррекомендується включати до всіх договорів, де компанія виступає боржником, положення про: 1) пряму заборону на уступку права вимоги без письмової згоди боржника (сторони-дебітора); 2) зазначення конкретної процедури погодження можливих уступок прав вимоги, в т.ч. строків розгляду та відповідального органу підприємства, який приймає відповідні рішення; 3) передбачення, що порушення цієї умови є підставою для можливості настання відповідних суттєвих штрафних санкцій тощо.

5. Захист активів компанії: юридичні та організаційні запобіжники.

Комерційна нерухомість, корпоративні права, об'єкти інтелектуальної власності, право оренди — усі ці активи нерідко стають мішенню у процесах недружнього поглинання. Тому системне юридичне оформлення та структура володіння бізнес-активами — ще один ключовий та ефективний інструмент антирейдерського захисту.

Юридичне оформлення та структурування/поділ бізнес-активів: Для зменшення вразливості активів компанії можна застосувати таку правову модель: 1) Фіксація прав власності через судові рішення, - якщо первинні документи мають дефекти або є ризик їх оскарження; 2) Розподіл активів між підконтрольними, але юридично незалежними структурами — наприклад, окрема компанія для управління нерухомістю, окрема — для ведення комерційної діяльності; 3) Переоформлення права власності з компанії первинного власника на іншу юридичну особу, - яка при цьому повинна мати фактичний контроль із боку власника бізнесу, - але юридично є незалежною (вказана компанія може набувати статусу добросовісного набувача, що істотно ускладнює скасування реєстраційних дій у судовому порядку, та буде мати можливість подавати за потреби зустрічні позови про визнання права власності); 4) Накладення обтяжень, арештів, заборон відчуження на стратегічні активи шляхом нотаріальних актів, договорів застави, судових ухвал.

Побудова захищеної структури управління нерухомістю: Рекомендовано впровадити структуровану модель розмежування прав власності та договірних зобов’язань, яка передбачає: 1) Власником активів/нерухомості виступає юридична особа — добросовісний набувач, що не укладає договори напряму з користувачами; 2) договірні відносини здійснює окрема керуюча структура, яка може мати статус: а) управителя комерційною нерухомістю; б) основного орендаря, який передає приміщення в суборенду іншим користувачам.

ВИСНОВКИ:

Ефективний правовий захист підприємства формується через системну превентивну роботу. Комплексне впровадження саме превентивних заходів юридичного захисту бізнесу дозволяє суттєво знизити можливі ризики втрати контролю над компанією та її активами, а також підвищити стабільність і безпеку бізнесу в довгостроковій перспективі.