блоги

Останнім часом клієнти юридичного ринку дедалі більше звертаються за допомогою з питань, що стосуються випадків зупинення фінансових операцій та обмеження їх прав щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на банківських рахунках – у рамках здійснення банками процедури фінансового моніторингу. Тому наши юристи, маючи достатній рівень накопиченої вдалої практики, підготували декілька корисних порад з цього приводу.

Перш за все, пригадаємо, що головними нормативними актами, які здійснюють регулювання даної процедури, є ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 р. № 1702-VII та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яке затверджене постановою НБУ від 26.06.2015 р. № 417.

Варто підкреслити, що фінансовий моніторинг, результатом якого є зупинення фінансових операцій й блокування коштів на рахунках – це доволі складна за змістом та документальним оформленням процедура, численні деталі якої розкидані не тільки поміж норм законодавчих актів та внутрішніх банківських документів, а й нерідко «народжуються» власним розсудом посадових осіб відповідної фінансової установи. Наприклад, згідно абз. 6 п. 72 Положення, банк має право самостійно визначати перелік необхідної інформації та/або додаткових документів, у тому числі офіційних документів, що мають використовуватися для проведення оцінки фінансового стану клієнта (за умови принципу достатності обсягу). Тому перше, на що клієнтам необхідно звертати увагу під час досудового врегулювання ситуації – наявність документально зафіксованої вимоги до банку визначитись із переліком й обсягом інформації, необхідної для належної оцінки фінансового стану особи, щодо якої здійснюється фінансовий моніторинг.

Крім того, відповідно до п. п. 107, 108 Положення, у разі зупинення фінансової операції відповідальний працівник банку видає внутрішнє розпорядження, яке має містити інформацію, у тому числі, про найменування, номер і дату первинного документа, суму фінансової операції та підстави її зупинення, визначені Законом. Інші аспекти, якими найчастіше нехтують посадові особи банку - недодержання строків зупинення фінансових операцій та порядку здійснення власне зупинення, що передбачені законом. Зокрема, мова йде про порушення загального строку, що не може перевищувати 30 робочих днів, неповідомлення клієнта щодо зупинення операції, тощо. У свою чергу, суди при розгляді відповідних справ найчастіше досліджують наявність фактів 1) належним чином оформленого звернення клієнта до банку із заявами про надання інформації щодо підстав, строків зупинення фінансових операцій, визначення переліку й обсягу затребуваної банком інформації; 2) задокументованого руху такої інформації від клієнта.

З огляду на досвід юридичної практики, треба підкреслити, що більшість спорів із банком, які підлягають вдалому вирішенню, що під час досудового врегулювання чи під час судового розгляду, ґрунтуються на комплексному задіянні всього правового інструментарію, передбаченого численними актами у цій сфері.