Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.03.2020 16:18

Справедливе правосуддя постфактум

Адвокат. Старший партнер АО "Легал Хаус"

Особам, які до набрання чинності діючого Кримінального процесуального кодексу України були засудженні до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, забезпечать право на правосудний вирок

У Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт № 3078 від 18.02.2020, яким пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України.

Законодавці пропонують додати окрему главу до Кодексу, якою буде передбачатися порядок здійснення проваджень з перегляду вироків, постановлених до набрання чинності діючого Кодексу, якими призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

На думку авторів законопроєкту, прийняття та реалізації цього закону сприятиме виправленню судових помилок, забезпеченню однакового правозастосування і єдності судової практики.

Про ці та інші проблеми вже давно говорять правозахисники та вирішення яких очікують засуджені, але чи зможе новий механізм розв’язати існуючі проблеми та в майбутньому забезпечити справедливий розгляд справ, вироки за якими вже виконуються?

Проблемою, яку намагається вирішити цей законопроєкт, є відсутність законодавчого механізму для перегляду довічних вироків, незаконність яких викликає обґрунтований сумнів.

Але, впровадивши нову інституцію перегляду вироків, якими були засуджені особи до довічного ув’язнення за попереднім кримінальним процесуальним законом без достатньої доказової бази, проблема принципово не вирішується.

Даний законодавчий механізм може бути самостійним юридичним механізмом лише щодо судових помилок, оскільки він не вирішує інших проблем довічно засуджених, які були окреслені перед Україною після прийняття Європейським судом з прав людини рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)» (заява № 41216/13).

Не дивлячись на існування такої інституції як президентське помилування, в ефективності та прозорості якого є певні сумніви, у своєму рішенні Суд у своєму рішенні дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з відсутністю реальних перспектив для звільнення довічно засуджених.

Але що пропонують законодавці у цьому проєкті закону і чому це лише паліативна міра, а не комплексне вирішення правової проблеми із засудженими довічно в Україні?

Законопроєкт впроваджує нову главу Кримінального процесуального кодексу України, яка буде складатися з 12 статей.

Ця глава визначає якими судами здійснюється перегляд обвинувальних вироків, встановлює вимоги до скарги на вирок, передбачає порядок відкриття провадження за скаргою та інші процесуально важливі аспекти такого провадження, але такими, що заслуговують на увагу, є дві статті.

Перша з яких – підстави подання скарги, а друга – межі перегляду вироку.

Законопроєкт передбачає, що скарга на обвинувальний вирок, постановлений до набрання чинності діючого Кодексом, може бути подана у випадку якщо:

1) у вироку для підтвердження винуватості засудженого або спростування його показань чи встановлення інших обставин, які впливають на оцінку допустимості доказів, їх достовірності, а також на кваліфікацію злочину або вид чи розмір призначеного судом покарання, зроблено посилання на:

а) докази, отримані з істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини;

б) показання (пояснення, явку з повинною) свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цій справі;

в) показання (пояснення, явку з повинною), отримані слідчим, прокурором від учасника процесу, який у подальшому не підтвердив такі показання у судовому засіданні, відмовився від них чи взагалі не був допитаний судом у цій справі;

2) суд неправильно застосував положення закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, неправильно кваліфікував подію злочину або неправильно визначив (не визначив) характер та ступінь участі засудженого у вчиненні групового злочину;

3) призначене засудженому покарання є явно несправедливим через свою суворість, зокрема неспівмірне з характером та ступенем участі засудженого у вчиненні групового злочину, або покарання у виді довічного позбавлення волі призначене без обґрунтування щодо неможливості призначення позбавлення волі на певний строк;

4) вирок чи викладені у ньому висновки суду не відповідають практиці Верховного Суду (Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Пленуму Верховного Суду України) чи Європейського суду з прав людини;

5) встановлення міжнародним органом, установою, чия компетенція визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом.

На мою думку важливим є те, що нововведення передбачають можливість оцінити допустимість доказів, які були отримані як показання свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цій справі, або який не підтвердив такі показання у судовому засіданні чи відмовився від них.

Ці підстави для подання скарги вселяють обережний оптимізм, оскільки явка з повинною не може визнаватися допустимим доказом вини особи у скоєному, а велика кількість вироків була ухвалена саме з показів таких свідків після явки з повинною, зазвичай, отриманих під фізичним або психологічним тиском працівників правоохоронних органів.

Щодо меж перегляду вироку, то майбутня стаття 467-9 Кодексу визначає, що суд переглядає вирок, яким призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі та який був постановлений до набрання чинності цим Кодексом, у межах скарги, поданої у порядку статті 467-1 цього Кодексу.

У разі якщо під час перегляду буде виявлена недопустимість чи недостовірність інших доказів, використаних для обґрунтування вироку, або неправильність інших висновків суду ніж ті, про які зазначено у скарзі, суд має вказати та виправити помилку, якщо це не погіршує становище засудженого.

У разі якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішень на користь іншого засудженого, від якого не надходило скарги, суд зобов'язаний ухвалити таке рішення.

Як бачимо, законодавці визначають перелік підстав для виправлення судової помилки, що була допущена при винесенні вироку, якими можуть бути:

1) недопустимість чи недостовірність доказів, які були використані для обґрунтування вироку;

або

2) неправильність інших висновків суду ніж ті, про які зазначено у скарзі.

Ці підстави є взаємовиключні, а тому вимагають наявності лише однієї з них, що значно збільшує шанси засуджених бути почутими.

В цілому, цей законопроєкт, з одного боку, є прогресивним у питанні перегляду вироків суду, які були винесені за нормами попереднього кримінального процесуального закону, який нам залишився у спадок від радянської політичної системи, що використовувала кримінальний процес виключно як репресивно-каральний юридичний інструмент.

З іншого боку, він вибірково вирішує правову проблему довічно засуджених, а саме – виправлення судових помилок, допущених судовою системою внаслідок істотного порушення конституційних прав та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Але в Україні залишається невирішена проблема відсутності законної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі, як того вимагає стаття 3 Конвенції та міжнародні зобов’язання нашої країни, яка, сподіваюся, буде також вирішена найближчим часом.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net