Скільки коштує життя?

Про те, що навіть після найтемнішої ночі приходить світанок

Аграрії всього світу залежні від погодних умов, адже саме вони є визначальним чинником виробництва для традиційного сільського господарства. Ризик несприятливих погодних умов може звести нанівець усі застосовані сучасні технології вирощування та знання агронома.

На жаль, нещодавно вся країна дізналася про фермера з Одещини, а точніше – з Бессарабії, який покінчив життя самогубством. Причиною такого відчайдушного кроку стала втрата врожаю через посуху та необхідність оплати постійних витрат – орендної плати, зарплатні, тощо. Мені щиро шкода Василя Сердюченка, втім, реалії життя такі, що навіть після бездощової осені, безсніжної зими та перших двох місяців весни без краплі дощу, з початком травня на Бессарабію прийшли дощі.

В радянські часи єдиним покупцем вирощеного зерна для колгоспів була держава. В цьому були як плюси (гарантований ринок збуту, не потрібно витрачатися на маркетинг, ризики щодо втрати посівів держава іноді брала на себе і т.д.) так і мінуси (голодомори, перевиробництво, лімітування доходів, відсутність розвитку технологій і т.д.). Люди, які виросли та сформувалися як особистості в часи Радянського Союзу, мабуть, звикли до такого середовища і вже після переходу на ринкові відносини їх не сприймають, або не бажають в них працювати. Ринкові умови ведення бізнесу диктують нам жорсткі правила, які полягають у тому, що аграрії, як і решта бізнесменів, несуть усі ризики виробництва, в тому числі й ризик погодних умов.

Хотів би нагадати, що Бессарабія є зоною ризикованого землеробства, а тому ризик несприятливої погоди чи недостатнього зволоження є вищим, порівняно з іншими регіонами України. Якщо бізнесмен не знає (у чому я сумніваюся) чи не враховує ці ризики у своїй діяльності, то він завідомо ставить себе у програшну позицію.

Як можна знизити ці ризики?

Звісно, якщо б в Україні функціонував розвинений біржовий ринок, то фермер мав би можливість перекласти свій виробничий ризик на інших учасників ринку, однак ми працюємо над його розвитком і на сьогоднішній день він не доступний для аграріїв із земельним банком 150 га.

Інший варіант, більш простий – традиційне страхування посівів. Вартість страхування коливається від 1 до 5% від вартості вирощуваних культур на 1 га, тож сума страхування, наприклад, пшениці з середньою врожайністю складе близько 900 грн/га за максимальною ставкою страхування.

Страхування, звісно, могло б покрити витрати й на орендну плату, й на зарплату, й на насіння і може тоді фермеру не довелося б іти з життя завчасно, однак економія страхового платежу та несприятливі погодні умови призвели до повного розпачу та зневіри пана Сердюченка у можливість вирішення своїх фінансових проблем.

Звісно, що страхові компанії не користуються високим попитом у аграріїв не тільки через тотальну економію на всьому, а й спираються на негативний досвід страхування у 90ті та навіть до 2010 року, коли через фінансово-економічну кризу збанкрутували багато страхових компаній. Утім, більшість аграріїв звертаються до страховиків лише у випадку, якщо того вимагає угода з контрагентом. На сьогодні потужні та серйозні страхові компанії перестраховують свої ризики на європейських та американських ринках, що дозволяє говорити про набагато більшу надійність полісів та високу ймовірність виплат.

Я не хотів би перетворювати державу на дійну корову, коли з одного боку аграрії займаються різними «оптимізаціями витрат та податків» і не сплачують навіть податок на землю, а з іншого боку – при настанні кризових ситуацій, просять державної підтримки, неначе ми живемо в Радянському Союзі.