Битва політтехнологій: чому лідирує "смартфон"?

Вибори - це змагання між телевізором та холодильником.

Так часто люблять  говорити політологи, завжди маючи на увазі, що виборець, який опиняється в день голосування біля виборчої скриньки робить вибір між обіцянками політиків та реальним добробутом. Та в останню виборчу кампанію увірвався новий інструментарій впливу на виборців  – смартфон.

Гаджетизація політики і злам шаблонів

Якщо говорити про те, що інтернет стає ключовим фактором ведення виборчої кампанії, то Україна  не є унікальною. Власне активне залучення соціальних мереж розпочалось з 2011 року, коли Барак Обама намагався активізувати молодь під час своєї виборчої кампанії.

Міжнародне агентство "We are social", що спеціалізується на дослідженнях в сфері медіа, у звіті "Digital in 2018" зазначає, що 25,59 мільйонів українців користуються мережею інтернет, що становить 58% населення країни. З них мобільним інтернетом користуються 18,7 млн українців - це 42% населення. Соціальними мережами користуються 29% жителів України – 13 млн осіб.

Не менш цікавим є і дослідження Агентства мобільного маркетингу LEAD9 за участю Київського Міжнародного інституту Соціології (КМІС), яке провело дослідження українсько аудиторії, згідно якого у 2018 році близько 45% усіх дорослих жителів України використовують смартфон.

Ці цифри співставні з європейськими, а тому використання інтернету, соціальних мереж, можливостей смартфонів активно використовувались в період президентської кампанії 2019 року.

Ілюзія підтримки як старт для  рейтингу

Цікавим є дослідження Оксфордського Інтернет-інституту «Обчислювальна пропаганди». Воно охопило дев’ять країн, серед них – Бразилію, Канаду, Китай, Німеччину, Польщу, Україну та США. Вчені виявили, що «брехня, сміття, дезінформація» традиційної пропаганди широко поширена в Інтернеті та «підтримується алгоритмами Facebook або Twitter». Згідно результатів цього дослідження щодо США - Трамп зробив Twitter головним центром на цих виборах, і виборці звернули на це увагу. Навіть з’явився термін «виробничий консенсус» – створювати ілюзію популярності, щоб політичний кандидат міг мати її там, де він не міг би мати цього раніше.  «Ілюзія онлайн-підтримки кандидата може стимулювати реальну підтримку через ефект перемоги». – констатує звіт.

«Україна є прикладом того, як цей конфлікт може прогресувати …. ми бачимо, якою комп’ютерна пропаганда буде за п’ять років, тому що країна є випробувальним майданчиком для сучасної російської тактики». – зазначає Самюель Вуллі – директор проекту «Обчислювальна пропаганда» Інтернет-інституту Оксфордського університету.

Віртуальна політика і крах влади

Віртуальний світ вбиває владу в її класичному розумінні. Людей все важче контролювати порівняно, до прикладу, з таким ще близьким ХХ століттям. Класичні, «доцифрові» політики,  живуть в парадигмі класифікації та контролю. Тобто системі, яка працювала до смартфонної революції і, за певних умов, показувала досить непогані результати. Принаймні в провідних країнах незалежно від політичних систем, які там складались.

Криза влади, в її традиційному розумінні, полягає, до речі, не  тільки діджитал-революцією, а й революцію пересування. Наслідком цього  стала полегшена можливість не тільки обирати, наприклад, географічне місце роботи чи проживання, а й політичну систему та уряд, якому людина хоче підпорядковуватись та сплачувати податки.

 В сучасному світі владу отримати легше, однак значно складніше її утримати.

Гаджети і маніпулювання свідомістю

Соціальні медіа – це міжнародне поле битви для брудної політики. Наприклад, в Тайвані кампанія проти президента Цай Інвень залучила тисячі добре координаторів, що розповсюджують китайську континентальну пропаганду.

В Китаї з 2020 року має запрацювати соціальний експеримент під назвою «Система соціального кредиту». Він впливатиме на можливість взяти кредит, отримати страховий поліс і багато інших соціальних благ. Роботодавці не братимуть людей з низьким рейтингом на роботу, а також їм буде заборонено працювати в окремих галузях, таких як державна служба, журналістика чи право. Їм не продаватимуть авіаквитків та квитків на швидкісні потяги, їхні діти не зможуть вчитися в престижних державних школах. Такі громадяни ставатимуть соціальними вигнанцями, адже від їхнього рейтингу залежатиме також рейтинг їхніх родичів та друзів.

Звичайно тут варто було б згадати і російську «ольгінську фабрику ботів», але ця тема настільки об’ємна та глобальна, що потребує окремого дослідження.

Лайт системою  чергового «китайського дива» соціального рейтингування є “наджинг”. Наджинг – це не пропаганда і не законодавча регуляція, а створення такого психоемоційного фону, який змушує індивіда ніби вільно обрати певну лінію поведінки. Основна ідея “наджінгу” (to nudge — “легенько підштовхувати”) полягає в тому, що на людську поведінку можна впливати майже непомітно — наприклад, шляхом зміни формулювань у вимозі про сплату податків. Наджінґ включає, зокрема, маніпуляцію зі стрічкою новин у Facebook чи результатами, які з’являються в пошукових системах. Відомим теоретиком наджингу є лауреат Нобелівської премії з економіки 2017 року Річард Талер. Аналізуючи те, як тексти впливають на свідомість, і коригуючи їх психоемоційне тло, управління податкових і митних зборів у Сполученому Королівстві домоглося кращих податкових надходжень в британську казну. Теорія наджінгу значною мірою походить зі сфери біхевіористської економіки. Згідно з біхевіористською теорією, первісні інстинкти переважають раціональні мотиви.

Чому «холодильник» Тимошенко не спрацював?

У боротьбі інстинктів з раціо цікавою  є виборча кампанія В. Зеленського. Політична боротьба в смартфоні -  це кліпи і емоції. Ставка на емоціональну не раціональну складову мала підштовхнути виборця до «правильного» рішення. І навіть більше, багатозначне мовчання кандидата і є вирішенням їх проблем. Яких саме  - люди мають придумати самостійно, без обіцянок та голосних програмних заяв. Мною навмисно виноситься за дужки ТБ-продукт, який фактично є фундаментом виборчої кампанії кандидата Зеленського з причини його окремого функціоналу.

 Уже згадуваний КМІС провів соціологічне дослідження «Очікувані кроки від Президента в перші 100 днів».

Найбільш очікувані кроки президента:

Знизити тарифи на комунальні послуги – 39,1%;

Подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканості з депутатів, суддів, Президента  – 35,5%;

Розпочати / пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів – 32,4%;

Зе команда жодного слова не говорила про тарифи, а про недоторканість та розслідування корупційних справ нічого крім гасла «Весна прийде саджати будем» не пропонувала своєму електорату. Тут цікавим є те, що зниження тарифів було ключовим популістським гаслом у іншого топового кандидата в президенти. Юлія Тимошенко отримала трошки більше 13% голосів замість 40% тих, хто очікує зниження тарифів, як ключового питання вирішення якого чекають виборці. Чому програла Тимошенко? Бо єдиним ворогом та конкурентом вона вважала діючого президента, що в принципі не було помилкою ні самої кандидатки, ні її політтехнологів. З президентом Юлія Володимирівна воювала грамотно і спрямовувала на це всю силу та запал. Важкою артилерією в її кампанії став «холодильник» тобто апелювання до економічних негараздів, яке є теж зверненням до категорії раціонального.

Безпека – як первинний інстинкт

Кампанія Порошенка - це теж звернення до раціонального. «Мова», «віра», «армія» мало пробудити у виборця бажання замислитись, з точки зору політтехнологів, над ключовими питаннями в час небезпеки державної, національної так і власне особистої. І до речі, з поміж двох раціональних «холодильника» та «телевізора» політтехнологи Порошенка зробили правильну ставку на раціональне, що лежить в основі базового для існування людини  - безпеки. Саме тому, Петро Порошенко в другому турі. Бо раптом прихильники Тимошенко усвідомили, що вони не проти Порошенка, вони - за Зеленського. Тому її «ядерний» електорат дезертирував з армії раціонального - «холодильника» до натовпу емоції.

Ефект Зеленського - не новий. Обама вперше в 2011 році розпочав пошук нового електорату через FB - використання соціальних мереж. З того часу проведення виборчих кампаній без використання соціальних мереж стало неможливе. Рівно як і месенджерів, які відіграли значну мобілізуючу та організаційну роль в кампанії Трампа.

В Telegram-каналі – основним позателевізійним каналом спілкування із своїм електоратом – в основному розважальний та  кліповий контент з короткими однозначними фразами та меседжами. Зе команда  не перевантажувала своїх прибічників ні політичними, ні соціально-економічними питаннями, бо все погано апріорі, тому, навіщо про це говорити зайвий раз? Все стане краще як на картинці чи в розвагах, нехай і на політичну тематику. А думаючий чи політикозорієнтований виборець сидить по своїх норах, проливаючи сльози над майбутнім устроєм чи системними змінами в економіці, розбігшись по арміям прихильників системних політиків. І хоча ідеологічних виборців як виявилось 70 відсотків, але велика кількість кандидатів успішно їх розпорошила. Яскрава картинка смартфона лише може показувати як це не дивно чорно-біле відношення до життя: ми за все добре, проти всього поганого.

Час Х – що переможе реальність чи фантазії?

Пропаганда завжди однозначна, яка поділяє на своїх та чужих. Після першого туру задачею штабу Зеленського було вийти із «засади» свого Telegram-каналу та  довести до абсурду власне період, який залишався до другого. Що й було успішно зроблено аналізами, перенесенням дебатів, викликом арбітром кандидата, що отримав третє місце.

Штабу Президента на це треба було відповідати адекватно до ситуації, що склалась. Треба віддати належне, власне Порошенку, який не тільки відмінно відпрацював другий тур, але й завдяки власній харизмі, особистим бійцівським якостям та волі до перемоги, поламав левову частку політтехнологічних пасток розставленими конкурентами. 

Отже за кілька днів голосування. Переможець буде визначений біля урн. Що переможе раціональне чи емоційне? Звичайно переоцінювати значення «телевізора»,  «холодильника», а надто  «смартфона» не варто.

Це все політтехнології. В цьому контексті в пріоритеті є очікування суспільства, прогрес та загальна атмосфера. Але одне можна стверджувати напевне, виборча кампанія без прив'язки до будь-якого кандидата вивела на порядок денний питання: Чи розуміє той, хто отримує владу в Україні впливи нової реальності на існування  такої іще слабкої Української держави?