У всіх на очах

Владімір Путін провів на Алясці сеанс рефлексивного управління Дональдом Трампом

Для оцінки результатів зустрічі президентів США та РФ на Алясці потрібно оглянути не лише 5 годин, які вони провели поряд, а й події, які передували цьому саміту, та заяви, які прозвучали після нього.

Перш за все, варто відмовитися від хибного уявлення про «повну міжнародну ізоляцію Росії». На превеликий жаль, це неправда, і у стані ізоляції Росія не була навіть у лютому 2022 року, одразу після початку широкомасштабного вторгнення в Україну. Куди більш ефективним фактором обмеження дипломатичної активності Путіна виявився ордер на його арешт, виданий у березні 2023 року Міжнародним кримінальним судом. Проте США не ратифікували Римський статус МКС, тому російському диктатору на Алясці нічого не загрожувало.

Складно назвати приводом для радощів той факт, що замість переговорів у форматі тет-а-тет президенти РФ та США зустрічалися у компанії своїх спеціальних представників та керівників зовнішньополітичних відомств. Сьогодні і в США, і Росії сформовано монолітний характер влади, яка зосереджена у руках Дональда Трампа та Владіміра Путіна відповідно. Проте економічний компонент переговорів, очевидно, виявився незавершеним, і міністри фінансів обох країн лише дарма прилітали до Анкоріджа. З високою долею вірогідності Путін зумів нав’язати Трампу думку про те, що непоступливість України є перепоною на шляху укладення big deal між Росією та США.

Зверніть увагу на виступ Путіна під час прес-підходу, після якого президенти Росії та США виступили з заявами для журналістів, які після того не отримали можливості поставити жодного питання. Господар Кремля зіграв на струнах Трампової душі з показним цинізмом, публічно озвучивши звичні для візаві меседжі. І про «вкрадену перемогу» на президентських виборах 2020 року, і про те, що в разі президентства Трампа російсько-українська війна не спалахнула б, і про стрімкі перетворення у США протягом останніх місяців. До цього треба додати звичну мантру про «ліквідацію першопричин української кризи», якими в Росії вважають сам факт існування незалежної Української держави.

Варто визнати: у Кремлі мають на руках детальний психологічний портрет Дональда Трампа та намагаються максимально ефективно його використовувати. Риси характеру 47-го американського президента у поєднанні з агентами російського впливу в його оточенні дають необхідний результат.

З десяток годин після зустрічі в Анкоріджі до глобального інформаційного простору вихлюпувалися його подробиці, причому здебільшого не у вигляді прямої мови. Так працює сучасний інформаційний простір. Дональд Трамп терміново запросив до Вашингтону Володимира Зеленського, у низки європейських лідерів після спільної розмови з Трампом та Зеленським вистачило рішучості взяти в ній участь. З’ясувалося, що Путін не підтримує ідею перемир’я, а виступає за укладення масштабної мирної угоди, що цілком відповідає надіям та сподіванням Трампа на черговий успіх миротворчої активності. Путін, як стверджують західні медіа, хоче обміняти вихід Сил оборони України з території Донецької області на припинення бойових дії у Запорізькій та Херсонській областях.

Наміри Путіна цілком зрозумілі, і питання навіть не в тому, що окупанти контролюють дві третини території обох регіонів. Путін хоче обміняти показну власну готовність сідати з Зеленським за стіл переговорів на створення умов для подальшого наступу. Донецька область добре укріплена, просуватися серед міських агломерацій надзвичайно складно. Кремлівський диктатор по суті хоче здійснити рімейк Мюнхенської угоди 1938 року з тією лише відмінністю, що широкомасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже 3,5 роки та не досягнуло заявлених Москвою цілей. Вимоги «офіційного статусу російської мови» та «безпеки російської церкви» не варто недооцінювати, адже Росія намагається нав’язати власні вимоги, виконання яких не зуміла добитися збройним шляхом.

Дональд Трамп зараз фактично виступає в якості провайдера прагнення Путіна підпорядкувати собі Україну, зламавши її опір. Тенденція небезпечна, зламати її можна лише спільними зусиллями України та інших країн Європи та неординарними діями.