• ухвалено закон про запобігання та протидію домашньому насильству (2017);
• ухвалено указ про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству за ознакою статі (2020);
• ратифіковано Стамбульську конвенцію (2022);
• впроваджується модель Барнахус для дітей, які постраждали від насильства.
Лише за останні три роки в Україні відкрито 15 Барнахус-центрів - це спільна робота держави, громадських організацій та міжнародної спільноти.
Насильства стало більше - і воно інше
Під час війни з’явилися нові прояви насильства:
• сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом;
• насильство під час евакуації;
• ізоляція сімей і неможливість втекти;
• цифровий контроль (телефони, листування, соцмережі).
Сьогодні багато проявів насильства відбувається не вдома, і навіть не на вулиці - а в телефоні.
Станом на зараз, в Україні немає повноцінної статистики щодо масштабів проблеми насильства у цифровому просторі. Та навіть з огляду дані UNICEF за 2019 році - 38% українців отримували погрозливі та/або принизливі повідомлення в інтернеті.
Домашнє, психологічне, економічне: більшість видів насильства не залишає синців
Пам’ятаю історію жінки з Херсонщини, яка з дитиною виїхала з окупації, та, здавалося, нарешті опинилася у безпеці. Однак у Львові вона зіткнулася з іншим видом насильства: чоловік забирав її банківську картку - “щоб оплачувати всі витрати”, мав пароль до її банківського застосунку, а іноді просто розпоряджався всією допомогою, яка приходила на її ім’я.
Її перше запитання до онлайн-сервісу, що допомагає жінкам, які опинилися в біді, було зовсім коротким: “Чи можу я сама розпоряджатися своєю карткою?” Звучить побутово. Але насправді це типовий приклад економічного насильства, коли жінка не має доступу до своїх грошей, не може купити необхідне собі та дитині й змушена “просити дозволу” на будь-яку покупку. Економічне насильство часто виглядає як «допомога» або «турбота», але позбавляє можливості ухвалювати рішення про власне життя.
Ми звикли уявляти насильство як фізичні побої. Але найчастіше це:
• заборона працювати;
• обмеження доступу до грошей;
• контроль пересування;
• приниження;
• постійні погрози.
Війна зробила людей вразливішими, а кривдників - сміливішими.
Українські дані
За даними ООН Жінки та ВООЗ:
• кожна п’ята жінка в Україні зазнає насильства;
• кількість звернень під час війни зросла;
• все більше запитів про допомогу надходить онлайн.
І громадські організації сьогодні часто перша точка входу.
Куди звертатися, якщо ви постраждали чи бачите насильство:
Поліція — 102;
15-47 — урядовий контактний центр;
0 800 500 335 — Ла Страда;
0 800 213 103 — безоплатна правова допомога;
онлайн-платформа SafeWomenHub;
соціальні квартири, притулки;
Барнахус-центри для дітей.
Допомога є. Її не потрібно боятися шукати.
Чому важливо не мовчати
Тому що мовчання - не захищає. І якщо раніше ми говорили про насильство як “домашню” проблему, то сьогодні - це питання безпеки громад, територій і цілої країни, яка переживає війну.
Україна вже змінює систему, і може змінити ще більше. Моя робота у сфері протидії насильству за понад 20 років показує: кожен голос, кожне звернення та дзвінок, кожне визнання проблеми наближає нас до суспільства, в якому жінка не терпить, а живе без страху.
