Гроші зі сміття, які ми втрачаємо

Коли пересічному українцю говориш про те, що ми втрачаємо гроші на смітті, він може уявити будівництво нових островів з побутових відходів, як це роблять в Японії.

Коли пересічному українцю говориш про те, що ми втрачаємо гроші на смітті, він може уявити будівництво нових островів з побутових відходів, як це роблять в Японії. Поспішаю розчарувати. Маю на увазі не ті кошти, які ми теоретично могли б заробляти, а реальні гривні, які вже сьогодні ми платимо закордонним компаніям. Адже поки українці бездумно позбуваються побутових відходів, а країна плодить квадратні кілометри звалищ, переробники змушені закуповувати
вторсировину, що є частиною побутових відходів (склобій, макулатуру, використаний пластик), у спеціалізованих компаній з інших країн. Замисліться: ми викидаємо вторсировину, як непотріб, сплачуємо за це, нищимо і забруднюємо власну природу, а водночас за валюту завозимо цю саму вторсировину для переробних підприємств в Україну. Це ж нісенітниця! Проте давайте розберемося з цим детальніше.

Щорічно в країні утворюється близько 10 млн тонн твердих побутових відходів. 96% обсягу спрямовується на полігони та нелегальні звалища для захоронення. Те, що залишилося, спалюється (1,2%) або переробляється (2,5%). У разі збереження чинної практики поводження зі сміттям і динаміки збільшення його обсягів у найближчі 10–15 років Україні доведеться подвоїти площі, зайняті полігонами ТПВ.

Скептики можуть заперечити, мовляв, а що нам робити зі сміттям, якщо в країні немає можливості його переробляти. На жаль, вони абсолютно не розуміють суті питання, але із задоволенням слухають аргументи популістів, які заробляють на цій необізнаності.

Насправді, в країні працює близько 40 підприємств з переробки вторинних полімерів, близько 20 компаній з переробки ПЕТ-тари, а також по 15 заводів з переробки паперу, металу і скла відповідно. До того ж розподілені ці потужності по країні досить рівномірно. Їх цілком достатньо для того, щоб позбавити країну від «сміттєвої» проблеми. Більш того, сьогодні ці підприємства недоотримують вторсировину. Щоб не простоювати, вони змушені завозити її в Україну.

Показовими є числа: у 2016 році в країну імпортовано 272 тис. тонн макулатури (на $46,7 млн), 22 тис. тонн вторинних полімерів (на $8,9 млн), 55 тис. тонн склобою (на $2,7 млн).

Неймовірно, але тільки за ці три позиції в минулому році ми віддали «чужому дядькові» майже $60 млн. Для довідки: це можна порівняти із сумою, яку Київ в поточному році витратив на всю столичну систему ЖКГ, включаючи заміну ліфтів, програму енергоефективності, ремонт інженерних мереж та ін.

Така ситуація склалася через те, що українці не сортують побутові відходи. Звалюючи все сміття в «одну купу», кожен із нас робить свій внесок у погіршення вітчизняної екології та втрату грошей переробниками, а отже, українською економікою. Якщо не використовувати європейську практику сортування відходів на рівні домогосподарств, то подальші кроки малоперспективні. Наведу кілька показників. Ручне сортування змішаних відходів на виробництві дозволяє витягти не більше 7–10% утильної фракції, що підлягає подальшій переробці. Сортність отримуваної фракції досить низька, оскільки при змішуванні цінних компонентів відходів з біологічними відходами перші втрачають свої якості (наприклад, макулатура намокає і починає розкладатися). У підсумку, щоб отримати менше ніж 10% вторинних ресурсів, необхідно провести сортування 100% відходів, потім більшу частину з них (близько 90%) відправити на полігон, що пов'язано з високими витратами на сортувальну техніку і персонал, а так само транспортування великих обсягів неутилізованих фракцій («хвостів»).

Фактично, це значно дорожче, ніж за валюту привезти вже відсортоване сміття з-за кордону. Деякі читачі знають, що в інших країнах, звідки ми імпортуємо цю сировину, роздільне збирання побутових відходів – норма для кожного громадянина мало не з дитячого садка. Здивую багатьох, сказавши, що подібна система масово почала впроваджуватися в країнах Старого світу не більше ніж 30 років тому. І стартували європейці з вельми низьких показників.

Так, відходи упаковки на перших етапах впровадження відповідних програм переробляли на рівні 10–15% загального обсягу. Нині цей показник становить 75–85%. Якщо починати вчити і вчитися правильному поводженню з побутовими відходами вже зараз, то протягом 3–5 років ми можемо досягти досить непоганих результатів (до 50%).

Пілотний проект коаліції, який реалізовує УКРПЕК у місті Вишгороді (Київська область), показує: українці з великим ентузіазмом долучаються до подібних програм, якщо забезпечені всі умови – як мінімум, наявні контейнери для роздільного збирання й організовано вивезення ресурсоцінних відходів на сортувальні станції.

Таку практику можна і потрібно розширювати, і тоді ми перестанемо платити «чужим людям» за те, що самі просто викидаємо. Я вже говорив про втрату майже $60 млн на імпорті сировини для переробників. Так ось дивуйтеся ще одному показнику. Зараз Україна недоотримує лизько $180 млн – саме така прогнозована вартість продукції, що можуть виготовляти вітчизняні підприємства із вторинної сировини, яку сьогодні ми бездумно вивозимо на сміттєві полігони...