Поточна судова практика ВС щодо оскарження рішень державних реєстраторів
Стаття стосовно останнійх позицій у розмежуванні підсудності щодо спорів за участю субєктів реєстрації прав на нерухоме майно
Завжди складною та суперечливою була практика застосування вищими судами норм процесуального права стосовно підсудності справ в яких оскаржується рішення державних реєстраторів.
На жаль, навіть новообраний Верховний Суд не завжди чітко здійснює таке розмежування. Безперечно, що прикладом такого застосування є постанова Верховного Суду по справі № 821/592/16 від 20.06.2018 р.
В даній справі позивач просив визнати протиправними дії державного реєстратора та скасувати запис й рішення про припинення іншого речового права, а саме договору суборенди земельної ділянки.
На обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначив, що державний реєстратор усупереч вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) не встановив відповідності заявлених прав і поданих на реєстрацію документів, зокрема наявності факту виконання умов правочину, з яким закон або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права.
Здавалося б, в спорі наявний відповідач – суб’єкт владних повноважень та обгрунтування порушених ним прав Законом про державну реєстрацію.
Окружний адміністративний суд позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Залишаючи без змін рішення апеляційної інстанції, Велика палата Верховного Суду зазначила, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора про припинення державної реєстрації речового права, а саме суборенди земельної ділянки, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване рішення вчинене на підставі неправомірно розірваного в односторонньому порядку договору суборенди.
Таким чином, протиправність дій державного реєстратора при вчиненні реєстраційного запису про припинення суборенди земельної ділянки можливо встановити тільки за наслідками розгляду справи про правомірність укладення/розірвання договору оренди між юридичними особами, оскільки, здійснюючи відповідні функції з державної реєстрації прав, орган державної реєстрації прав не перебував з позивачем у відносинах, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності щодо спірного права оренди земельної ділянки, а, відтак, не міг визнавати чи оспорювати майнові права позивача в розумінні ст. 15 Цивільного кодексу України.
Тобто у цій справі позивач просить захистити своє речове право у зв'язку із невиконанням однією із сторін умов цивільно-правової угоди, а тому цей спір не є публічно-правовим, а стосується договірних відносин і має вирішуватись за правилами ГПК України.
Таким чином, Верховний Суд хоч і встановив що підставою позову є невиконання державним реєстратором вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», але вказав на неможливість розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства через те, що фактичною підставою для нього є спір заснований на відносинах пов’язаних з невиконанням цивільно-правової угоди.
Нажаль, таке трактування не сприятиме чіткому орієнтиру для потенційних позивачів стосовно юрисдикції в такого виду спорів. А що робити, якщо спір про речове право поданий окремо, але є порушення державним реєстратором саме норм ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в незалежності від власника речі.
На противагу цій позиції Верховний Суд виніс йще одну постанову по справі № 820/2675/17 від 13.06.2018 р.
На обґрунтування позову було вказано, що у нотаріуса були відсутні визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) підстави для прийняття Спірного рішення та внесення запису до Реєстру. Необхідного пакету документів для проведення державної реєстрації заявником не надано та Нотаріусом не витребувано. Окрім цього, правоустановчим документом на будинок є інший документ ніж зазначено в реєстрі прав на нерухоме майно.
Окружний адміністративний суд позов задоволив; суд апеляційної інстанції провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Велика палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як убачалося з матеріалів справи, вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій Нотаріуса як суб'єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки документів, поданих для реєстрації права власності на частину будинку та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з його правом на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Тобто у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Нотаріуса, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Таким чином, можна зробити висновки, що якщо підставою для подання позову є фактично спір про право, але оскаржується рішення державного реєстратора з мотивів недотримання ним Закону про державну реєстрацію, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного/господарського судочинства.
Якщо в позові вказані лише «технічні» порушення здійснені реєстратором при реєстрації, зміні або припиненні права, то такий спір розглядається в порядку адміністративного судочинства.
Однак, чи можна одночасно заявити позов про визнання недійсним документа який став підставою для набуття права власності (договору, рішення органу місцевого самоврядування тощо) та визнати протиправним й скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права.
З цього приводу Велика палата ВС в своїй постанові по справі№ 361/4307/16-ц від 13.06.2018 р. вказала таке.
У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (абзац 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Якщо позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав є похідною від спору щодо відповідного майна або майнових прав, і якщо цей спір належить до юрисдикції загального суду та переданий на його розгляд з вказаними вимогами, така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 812 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передання її у власність чи надання у постійне користування.
Вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації, зокрема, права власності визначений у частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.
Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб'єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції.
З огляду на вказане державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, якщо такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена.
З цього можна прийти до висновку, що в одній позовній заяві про визнання недійсним правовстановлюючого документу, наприклад договору купівлі-продажу, не можна заявляти вимогу про визнання недійсною державної реєстрації та заявляти вимоги до державного реєстратора.
В такому випадку, для державної реєстрації скасування відповідного права до державного реєстратора подається судове рішення про визнання недійсним договору, рішення або іншого документа, що був підставою для її реєстрації.
- "Візуальний огляд" водія на стан наркотичного сп’яніння: аспект законності Євген Морозов 20:08
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 27236
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 11531
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 11288
-
Німеччина отримала першу компенсацію за недопостачений Газпромом газ
Бізнес 6319
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
5106