5 вересня 2014 року однозначно увійде в вітчизняну історію. Саме цього дня українською владою було розпочато процес формального визнання факту втрати східних територій. ЄС та Україна вступили у перемовини з сепаратистами та представниками РФ. Весь світ по
5 вересня 2014року однозначно увійде в вітчизняну історію. Саме цього дня українською владою булорозпочато процес формального визнання факту втрати східних територій. ЄС та Українавступили у перемовини з сепаратистами та представниками РФ. Весь світ побачив ієрархіювідносин у регіоні.
Фактично нашуконтакту групу було поставлено на один щабель з сепаратистами (хоча вголосцього ніхто не заявив). Представники ж ЄС та Росії немовби знаходились над ситуацієюв амплуа миротворців.
Ролі в цій виставібули розписані не нами. Українська влада зіграла те, що вимагали наші західніпартнери, які тремтять від однієї думки, що взимку вони можуть залишитися без російськогогазу, і грітися доведеться хіба що шотландським віскі.
Неважливо, скількитриватиме це перемир’я: добу, тиждень, місяць, до виборів у парламент абовічно. Важливо, що Україна де-факто визнала сепаратистів стороною в переговорах,створивши історичний прецедент.
Відтепер будь-якерадикальне угрупування, спираючись на досвід представників фейк-проекту«Новоросія», зможе силою вимагати від офіційного Києва визнати його державнимутворенням і розпочати процес федералізації держави.
Однак такаперспектива очевидно суперечить стратегії припинення протистояння всерединікраїни, яку декларує команда Петра Порошенка. То в чому ж компроміс?
Після виборів хоч потоп
Насправдіголовною метою другої мінської зустрічі було не припинення вогню, астабілізація ситуації напередодні парламентських виборів.
Зрозуміло, щоРосія продовжить тиснути на Україну, аж доки не отримає сухопутний коридор доКриму через самопроголошену «Новоросійську республіку», підконтрольну РФ. Томубої в напряму Маріуполя, що відбувалися в ніч на неділю, 7 вересня, – це невипадковий збіг обставин, продиктований військовою люттю, а запланована акціяросійської загарбницької стратегії.
Чи знає РНБО пронаміри Кремля? Звісно, що так. Вони відомі й президентові, й уряду, й кожномугромадянинові, який стежить за новинами. Усім ясно, що режим припинення вогнюлише дасть можливість сепаратистам посилити свої позиції на сході. Тоді навіщовзагалі намагатись діяти в дипломатичній площині?
Відповідь одна – черезнебажання вводити в країні військовий стан. Команда Петра Порошенка зацікавленав проведенні парламентських виборів в умовах миру, нібито досягнутогопрезидентом. Такий собі виправданий війною піар.
Цинізм ситуаціїполягає в тому, що представники української політичної еліти спромоглисявиконати тільки одну ґрунтовну вимогу «революції гідності» – переобрання президента.Але за це Україні довелося заплатити Кримом.
Схоже, ціноювиконання другої вимоги – проведення парламентських виборів – буде втрата двохсхідних областей. Якщо так, то особисто я проти. По-перше, на двох областях всене закінчиться, як не закінчилось на питанні анексії Криму в березні. ПісляДонбасу будуть Мелітополь і Харків. Чи є сенс розраховуватись роками життя підстрахом смерті за кілька тижнів відносного спокою?
По-друге, зкожним днем ілюзій відносно чистоти майбутньої президентської команди впарламенті стає все менше. Ми вже бачили, як за погодженими списками УДАРу вКиївраду проходили олігархи з групи Черновецького та ті, хто свого часупереходив у спадок від Ющенка до Януковича, а тепер і до Порошенка, – всі ціВадими Столарі, Ігорі Баленки та інші…
Сьогодні намажоритарці вже працюють люди, яких погодили на Банковій у якості кандидатіввід влади. Наприклад, київський любитель бабусь та представників «космічногорежиму» Олесь Довгий почав активно працювати накрузі № 102 в Кіровоградській області. За словами одного зі штабістівекс-секретаря Київради, кандидатуру Довгогоузгодили з людьми Петра Порошенка (звісно, неофіційно). Після виборів депутат маєдолучитися до пропрезидентської коаліції.
Зрозуміло, яксаме київський політик братиме виборчий округ, який він уперше побачив цьоголіта. Технологію «купуй голоси через фонд – оптом дешевше» ми спостерігали вженеодноразово. Та виникає запитання: чи варто взагалі проводити вибори, якщоперсональний склад парламенту будуть формувати з подібних осіб? Чи буде вінвзагалі якісно відрізнятись від тієї «Верховної Зради», яка вже знищила відомунам Україну?
Мабуть, ні…
Може, владі кращезайнятися постачанням української армії й забезпеченням прав військових? Босоромно купувати бронежилети чи переказувати гроші знайомим у Харківську область,щоб друзі привезли нормальної питної води та їжі хлопцям на фронт, коли в цейже час за зачиненими дверима кабінетів якісь покидьки вирішують, хто і в якомурегіоні хазяйнуватиме.
Держава збираєтьсявитратити мільйони на вибори. Зараз, коли на передовій солдати купуютьбоєприпаси за власні кошти, бо чинуші з Міноброни через підконтрольні структуриторгують залишками зі складів.
Повірте на слово– так довго не триватиме.
Без компромісів
Якщо нинішнявлада не отямиться й не почне реально займатися розв’язанням нагальних проблем(насамперед – у війську), вона дуже швидко повторить долю попередньої.
Перший крок доцього чиновники вже зробили, розпочавши безглузді переговори з агресорами,котрі не зупиняться, доки не загарбають, як мінімум, весь південний східУкраїни.
Очевидно, що країнапотребує військового стану. Незважаючи на допомогу МВФ і парламентські вибори.Якщо зараз Україна програє війну, то отримувати кредити МВФ буде просто нікому.
Доки військовийконфлікт не буде вичерпано, парламент має виконувати суто дорадчі функції. Усірішення повинні приймати президент та з уряд.
У західних державпотрібно просити не дипломатичної допомоги, а миротворчі контингенти. Несанкції, а батальйони.
Так, викладенийплан недемократичний. Так, він надасть президентові диктаторські повноваження,але будь-яка інша стратегія, в тому числі й сьогоднішній курс на пошук«смертельних компромісів», веде Україну до самознищення.
Відлік пішов ужедавно…
Що більше влада зацікавленав уникненні прямого конфлікту, тим більші поступки вона готова запропонувативорогам України. А для них припиненнявогню – це лише час для зміцнення позицій й нарощування м’язів.
Не дай Боже, щобсьогоднішнє «перемир’я» в майбутньому коштувало країні нових смертей найкращихїї синів.
Миру хочуть всі,але мир – то стан виграної або програної війни. І наразі українська владанесвідомо (?) робить все від неї залежне, щоб реалізувався саме другий варіант.
