«Зло не може бути умиротворене. Воно має бути переможене і покаране, заради безпечного майбутнього України, Європи та всього світу».
«Зло не може бути умиротворене. Воно має бути переможене і покаране, заради безпечного майбутнього України, Європи та всього світу».
Нещодавно я та ще понад 160 відомих діячів культури, журналістів, правозахисників і дипломатів підписали відкрите звернення до світових лідерів і всього світу, що завершується такими словами. Не умиротворяйте зло. Ідея цього листа виникла на тлі все частіших заяв про те, що російсько-українську війну можливо вирішити лише за столом переговорів і тільки з територіальними поступками України. Війну, яку 11 років тому розв’язала Росія та яку вона три роки тому перетворила на повномасштабне вторгнення, чітко показавши світу, що не відступить від своїх імперських планів.
Дехто за кордоном починає говорити про почуття Росії та її правителя Путіна. Але хіба можна виправдовувати знищення сотень українських міст і сіл якимись почуттями? Хіба можна казати про них у той час, як російський диктатор продовжує віддавати накази, а його армія — беззаперечно виконувати їх, прицільно б’ючи по цивільних будівлях, парках і майданчиках, по звичайних вулицях міста?
Єдиними почуттями, якими керується російська еліта, є жорстокий егоїзм і бажання ввійти в історію, переписавши світовий устрій. Росії не потрібні нові території, їй не потрібні нові громадяни та народи у складі — свої вона також не дуже шкодує. Усе це потрібно лише для повернення впливу та статусу наддержави, і хоч найменша поступка на її користь стане її перемогою. А ще зеленим світлом для цього ешелону війни й розрухи, що несеться на шаленій швидкості та не збирається зупинятися.
Те, із чим Україна зіштовхнулася сьогодні, завтра може прийти в будь-яку іншу країну. Для чого окупанти спалюють українські книжки на тимчасово окупованих територіях, змінюють вивіски та дорожні знаки, переписують навчальні програми в школах? Щоб стерти будь-яку згадку про Україну та все українське, створити видимість, ніби Росія у цьому місці була завжди. Для чого нищити друкарні, музеї, архітектурні пам’ятки? Бо це свідома війна проти української культури та ідентичності, докорінно відмінної від російської.
Тим часом за кордоном продовжують підносити та вихваляти культуру нової імперії. Озираючись на минулий рік, починаю розуміти, як насправді часто бачив або чув про російський успіх на міжнародній арені. Допуск до Олімпіади російських спортсменів під нейтральним прапором, навіть якщо при цьому доведеться порушити принципи Олімпійської хартії? Не біда. Виставляти на вітрини книгарень книжку про російського опозиціонера, що підтримував окупацію Криму? Також можна. Як і дозволити показувати російські фільми на кінофестивалях або крутити в кіно документалки про «нещасних» солдатів, що прийшли захоплювати іншу країну. Навіть вчора бачив новину, як в Італії планують показувати російські пропагандистські стрічки. І це на тлі повідомлень із Запоріжжя...
Особисто для мене як для видавця справжнім сюром стала ситуація на Франкфуртському ярмарку. Разом із найкращими творами наших авторів українська делегація привезла із собою на виставку книжки зі знищеної в Харкові друкарні. Кілька обгорілих примірників, що стали одним із тисяч прикладів воєнних злочинів росіян. Одночасно на цьому ж ярмарку організатори дозволяють поставити 5 стендів російських видавництв, серед яких монополіст російського ринку «Ексмо». Бо, бачте, вони «поза політикою».
У той час, як багато українських видавців через війну не мають можливості швидко видавати нові книжки та ділитися ними зі світом, міжнародні ярмарки пропонують агентам ознайомлюватися з новими зразками «великої російської літератури». Ми вийшли з пікетом біля стенда «Ексмо», і наступного дня вони поїхали. Але чи повториться така ситуація наступного року чи на будь-якому іншому ярмарку?
Це лише кілька прикладів такого «умиротворення». Дехто справді вважає, що якщо допускати росіян на культурні майданчики, дозволити їм презентувати свій продукт, якщо потрохи відмовлятися від політики «ізоляції агресора», то Росія схаменеться і перестане бути імперією. Що телефонні дзвінки з російським диктатором або розмови з ним за одним столом, нехай і дуже великим, які полюбляє Путін, зможуть переконати його зупинитися. Але його армія все одно продовжує напролом йти вперед, стираючи все на своєму шляху. І кожен квадратний кілометр захопленої української землі означатиме, що «русскій мір» на один кілометр ближчий до Європи.
Я знаю, що цей лист як краплинка в морі. Але ми продовжимо писати такі листи, ми продовжимо розповідати про злочини росіян через наші книжки та фільми, доносити це на міжнародній арені, виходити з пікетами перед стендами росіян, якщо буде потрібно. Бо сьогодні ми боремося за наше майбутнє і майбутнє усієї Європи, і зупиняти потрібно точно не нас.
Зло не може бути умиротворене. Його не можна виправдовувати, применшувати, ігнорувати. За кожне забране життя, за кожен випалений клаптик землі рано чи пізно доведеться відповідати. Історія вже мала безліч прикладів, коли із диктаторами розправлялися по заслугах, і великим війнам вдалося запобігти. Як і приклади, до чого приводили поступки на їхню користь. Сподіваюся, цю істину усі пам’ятають.
