14 лютого цього року, у День любові і книгодарування, ми в Ірпені вирішили підтримати шкільні бібліотеки і передали їм художні книги українського видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».
Але були дуже здивовані, коли наступного дня з цієї простої інформації на сайті руху «Чесно» зробили мало не кримінальний екшн.
Співробітникам цього руху уявилося, що українськими книгами я «підкуповую виборців». По-перше, хочу нагадати, що я не балотуюся в Президенти. А це єдина передвиборча кампанія, яка зараз триває, наскільки мені відомо. По-друге, громадяни України починають голосувати з 18-ти років. Школярі – це не виборці, а діти.
Крім цього, авторка допису вважає, що поповнення шкільних бібліотек новими українськими виданнями не має до інвестицій жодного стосунку. Хочу не погодитися. Я вважаю, що саме інтелектуальне, розумне, начитане нове покоління – це головна інвестиція в розвиток України.
Минулого року Центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова вивчав, наскільки українці читаюча нація. Відповідно до результатів, кожен третій громадянин України не прочитав за минулий рік жодної книги. 11 % з них сказали, що завадила висока ціна. Але більшість зізналися, що не мають такого бажання чи потреби. Зате 58% українців щодня дивляться телевізор. Мабуть, ще більше – проводять вільний час, гортаючи стрічку соцмереж.
Соціологи з’ясували, що найменше читають у невеликих містечках та селах. І це сумно, бо за останні 4 роки в Україні стався великий стрибок книговидання. Особливо, що стосується перекладної літератури.
Моє покоління росло в умовах гострого дефіциту книг українською мовою. Часто переклади світових авторів відбувалися не з мови оригіналу, а з російської. Звісно, потрапляючи під подвійний переклад, суттєво втрачалася якість тексту. Багато книг, які у світі стали бестселерами ще десятиліття тому, так і не були перекладені на українську.
Можливо, ми не всі зараз усвідомлюємо, яку колосальну роботу за ці останні 4 роки зробили українські видавництва. Я приємно вражений, як мобілізувалися українські друкарі, і як в умовах «нашої нечитабельності» вони намагаються пробігти десятилітні дистанції і наздогнати світову літературу.
Ось вам тільки кілька прикладів. Книга канадсько-американського психолога та психіатра Еріка Берна «Ігри, в які грають люди» світ побачила у 1964 році. Вже в перші роки після виходу вона стала бестселером і зараз є однією з найпопулярніших у світі книжок з психології. Як думаєте, в якому році книга була перекладена українською? Лише у 2016 році, тобто через півстоліття після світової прем’єри.
Ще один світовий бестселер – роман американської письменниці Айн Ренд «Атлант розправив плечі» – уперше був надрукований у 1957 році в США. Українською перекладений у 2015 році, майже через 60 років після прем’єрного виходу.
Ці та ще тисячі сильних, я б сказав колосальних книг, зробили революцію в різних галузях життя: в економіці, в медицині, освіті. Революцію у світогляді людей, врешті-решт, про яку ми всі зараз говоримо, але не знаємо, з якого боку підступитися. Так от, щоб наздогнати світ, нам треба почати читати. Швидко і багато. На своєму прикладі навчити своїх дітей любити книги, читати різножанрову літературу, цікавитися світовими досягненнями в різних сферах.
Якщо треба для цього «засівати» книгами - беріть і засівайте. До речі, у 2015 році у цьому плані ми зорали одне важливе поле: повністю відновили приміщення центральної бібліотеки в Ірпені на вулиці Шевченка. Зокрема замінили старі меблі, оновили стенди, збільшили книжковий фонд, закупили нову сучасну техніку. Свій 70-літній ювілей Центральна міська бібліотека зустріла вже оновленою.
Лише у 2016-му у міській бібліотеці відбулося півсотні масових заходів. Був започаткований проект «Класики в Ірпені». У його рамках до Центральної бібліотеки регулярно приїжджають письменники, музиканти, художники. Тут презентували свої книги Олександр Мороз, Іван Драч, Ірина Іванченко, Анастасія Нових, Михайло Хай та інші. Відомі літератори брати Капранови презентували у нашій бібліотеці роман «Забудь-річка».
