Достатні заробітки та продуктивність зайнятості

З 2000 р. почався підйом рівня зарплат й процес «надолуження», що частково відображає глибину спаду, який мав місце до того. Підвищення реальної зарплати у цей період вражає: з 1999 р., коли середня заробітна плата (у постійних гривнях 2000 р.) впала до 22

З 2000 р. почався підйом рівня зарплат й процес «надолуження», що частково відображає глибину спаду, який мав місце до того. Підвищення реальної зарплати у цей період вражає: з 1999 р., коли середня заробітна плата (у постійних гривнях 2000 р.) впала до 228,2 гривень, вона за десять років, до 2009 р., виросла у реальному вимірі у 3,2 рази (до 726,3 грн.). Це еквівалентно щорічному сукупному темпу зростання близько 12%. За оцінками Світового банку, збільшення зарплат стало результатом підвищення продуктивності праці, й реальна заробітна плата зросла без збільшення собівартості виробництва та без шкоди для конкурентоспроможності українських товарів і послуг у світовій торгівлі. Поряд із збільшенням реальної зарплати частка зарплати у складі ВВП, також відновилася й досягла у 2009 р. 49,4%, або дещо вище її рівня 1998 р. Підвищення зарплати, поєднане зі збільшенням соціальних виплат (перш за все пенсій), мало позитивний вплив на скорочення бідності.

Незважаючи на поступове збільшення, мінімальна заробітна плата, як здається, не достатня для забезпечення мінімального рівня життя працівників та їхніх сімей. Водночас, відсоткове відношення мінімальної зарплати, як базової соціальної гарантії для працюючих, до середньої зарплати мало тенденцію до зниження останні дев’ять років з 41,7% – у 2000 р. до 29,5% у 2008 р. І тільки у 2009 р. та 1 півріччі 2010 р. спостерігається стрімке повернення цього показника на попередні позиції – 33,7 та 41,6% відповідно. Слід зазначити, що європейська практика свідчить про достатність соціальних дій уряду по відношенню мінімальних заробітних плат лише тоді, коли показник відношення мінімальної зарплати до середньої зарплати перебуває у діапазоні від 50 до 60%.

Проблема заборгованості із заробітної плати, на жаль, в Україні до цього часу так і залишилася не вирішеною. Різко зросла кількість працівників, доходи яких зменшились через адміністративні відпустки або скорочений робочий час. Продовжує спостерігатися диспропорція в оплаті праці чоловіків і жінок та міжгалузева диференціація у рівнях оплати праці, що демонструє низьку вартість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важливих послуг. Збільшується кількість працівників, оплата праці яких знаходиться в межах мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Порівняно з 2008 р. їхня частка на кінець року в загальній кількості зросла на третину.

Низька заробітна плата викликає стурбованість, оскільки вона збільшує небезпеку підвищення рівня бідності. До числа низькооплачуваних працівників належить непропорційно велика частина жінок. Крім того, ці працівники, скоріш за все, відносяться до вразливих груп населення. І хоча низькооплачувана робота може бути першим щаблем на шляху до більш високооплачуваної зайнятості, вона також може стати капканом, особливо для молодих працівників, з якого їм важко звільнитися через відсутність можливостей для підвищення кваліфікації та інших чинників. Коли виникає ситуація, за якої велика чисельність людей почуває себе забутими, не маючи надії «наздогнати» тих, хто має краще оплачувану роботу, ризик підвищення соціальної та політичної напруги збільшується.

Перелічене свідчить про відсутність будь-якої державної стратегії в політиці доходів населення. Якщо зазначені тенденції збережуться, то їх першим прямим наслідком буде зменшення купівельної спроможності працівників із відповідним негативним впливом на сукупний попит, загальне падіння споживання та вплив на обсяг виробництва. Другий ефект– переміщення дедалі більшої частки працюючого населення на рівень нижче прожиткового мінімуму або межі бідності, що автоматично призводить до радикального зростання відсоткової частки працюючих бідних.

В умовах нинішньої кризи підтримання купівельної спроможності працівників могло б мати позитивний вплив на економічне відновлення. Такій політиці у галузі зарплати можна було б сприяти посиленням процесу тристоронніх консультацій стосовно політики у галузі зарплати й доходів. Водночас, терміново необхідно захистити тих, хто найбільш уразливий перед впливом кризи, тобто тих, хто отримує найменшу зарплату. Підвищення мінімальної зарплати могло б бути засобом для досягнення цієї мети. Слід також адекватно й невідкладно вирішувати проблеми заборгованості із заробітної плати, чітко визначивши причини цього явища та сформувавши перелік відповідних політичних рекомендацій. Нарешті, політику в галузі зарплати слід також розглядати у більш загальному контексті, у зв’язку з динамікою ринку праці та реформами політики оподаткування.