Спірна підвідомчість третейських судів щодо захисту прав споживачів

Зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів створило неочікувану судову практику щодо ототожнення їх з справами про стягнення заборгованості за кредитом.

Третейський суд уявляє собою недержавнийнезалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб длявирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

При укладанні різних догорів, в томучислі і кредитних, в договорі можуть передбачити умову, відповідно до якої,розгляд будь-яких спорів може бути здійснено через відповідний третейський суд.Зручність даного розгляду пояснюється його оперативністю і демократичністю впорівнянні з судами загальної юрисдикції.

Як відомо, після винесення рішенняТретейським судом заява про видачу виконавчого  документа може бути подана до компетентногосуду протягом трьох років з дняприйняття рішення Третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентнимсудом протягом 15 днів з дня її надходження до суду і в подальшому, якщопідстав для відмови в задоволенні скарги відсутні, суд видає виконавчий лист,що в порядку ЗУ «Про виконавче провадження» передається на примусове виконання.

03.02.2011 року були внесені зміни достатті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчостісправ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, відповідно до чогобуло доповнено перелік справ, що не можуть розглядатись третейськими судами івключено пункт 14.

Даний пункт передбачав, що справи у спорахщодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку(кредитної спілки) не підвідомчітретейським судам.

Вказане нововведення створило додатковийінструмент для захисту споживача і додаткову головну біль для кредитора. Оскількиті кредитори, які скористались застереженням в договорі щодо передання справина розгляд третейському суду могли втратити право вимоги в суді загальної юрисдикціїчерез ряд причин, що відповідно створило достатніх проблем, які на момент  нововведення навіть не прослідковувались.

Варто було одного разу щось прийняти, апотім, як кажуть «понеслась» Верховним Судом Україниу постановах від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15, від 11.11.2015 року у справі №6-1716цс15, від 27.01.2017 року у справі №6-2892цс15,від 27.01.2016року у справі № 6-2712цс15, від 03.02.2016 року у справі №6-2630цс15, від 13.04.2016 року у справі 6-29цс16 зроблені наступні правові висновкищодо застосування п14 ст.6 Закону:

- «спір за участю споживча,який  виник щодо заборгованості за споживчим кредитом, третейському суду всилу положень пункту 14 частини 1 статті 6 ЗаконуУкраїни «Про третейські суди»  не підвідомчий,

-відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин зіншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участів конкретних правовідносинах

-незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хтозвернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), направовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів».

Таким чином, для визначення справи щодо захисту правспоживачів, що виключена з підвідомчості третейського суду,  необхідновстановити чи є учасником  справи споживач, чи  виник спір щодозаборгованості за кредитним договором , чи розглядались у справі правовідносинищодо захисту прав споживачів, на  які поширюється дія Закону України «Прозахист прав споживачів».

Завизначенням споживача, що міститься у п.22  ст. 1 Закону України «Прозахист прав споживачів»,  «споживачем є фізична особа, яка придбаває,замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних зпідприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманогопрацівника». 

Завизначенням споживчого кредиту що міститься у п.23 ст.1 Закону України «Прозахист прав споживачів» «споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком абоіншою фінансовою установою) споживачеві напридбання продукції»

Третейська палатаУкраїни неодноразово у коментарях до висновків ВСУ від 02.09.2015 у справі від6-856цс15 , від 11.11.2015 у справі 6-1716цс15 та інших звертала увагу на те,що такий висновок Верховного Суду :

1) Прямо суперечить змісту пункту 14 ст.6 ЗаконуУкраїни «Про третейські суди», яким з підвідомчості третейського суду виключенісправи «щодо захисту правспоживачів», ане справи за участюспоживачів.

Справи щодо захисту прав споживачів нормативновизначені та не потребують тлумачення Верховного Суду .Відповідно до ст.16 ЦКУ , ч.5 ст. 110 ЦПК , ч.1 ст.122 ЦПК , ч.3 ст.22 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів» , п.6 постанови Пленуму ВСУ «Про практикурозгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996року № 5 до справ про захист прав споживачів відносяться  справи деспоживач є позивачем , який просить захистити його праваспоживача. У справі, яку розглядав Верховний Суд третейський суд ніяких вимогспоживача не розглядав.

2) Суперечить волі законодавця, який при прийняттіЗакону України № 2983-VI від 03.02.2011 року про виключення із підвідомчостітретейського суду справ щодо захисту прав споживачів метою цього закону вважавзвільнення споживача від сплати збору за розгляд його позову до суду, про щопрямо сказано у законопроекті, який був прийнятий як закон.

3) Суперечить законодавству та практиці розвинутихкраїн, у яких у не державному суді розглядаються не тільки справи щодо захиступрав споживачів, а і справи за участю споживачів ( див. Директиву ЄС №2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зіспоживачами» ).

Таким чином формується практика, яка не відповідає правовій визначеності, а також породжує низку негативних наслідків і збитків Кредитору.

Правовідносини щодо захисту прав споживачів визначаються зап.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист споживачів», ст.ст. 15,16  ЦКУ, ст.3 ЦПК, відповідно до яких захист прав особи, у тому числі споживача здійснюється за відповіднимзверненням до суду.

Якщо споживач незалежно від його «форми участі у справі»(відповідача або позивача) не звертався за захистом прав споживача дотретейського суду, то відповідно не виникло і правовідносин щодо захисту правспоживачів та справа за його участю не є справою щодо захисту прав споживачів.

Підвідомчість справи третейськомусуду встановлена  раніше у справі провидачу виконавчого листа на це рішення відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК не потребуєповторного доказування або перегляду у справі про скасування цього рішення третейськогосуду. (ухвала  Апеляційного суду м.Києвавід 08.02.2017 року у справі № 755/13821/16 )

Натомість зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам перетворились у велику прірву, а яку потрапили кредитори і латати її ніхто не збирається. Сподіваємось на плідну роботу над кадрами в суддівський корпус ВСУ Вищої ради правосуддя разом з Громадською радою доброчесності.