“Мафія” лідерів суспільної думки: чи потрібно бренду ставати її частиною?

І якщо так - то які теми можуть бути відносно “безпечними”

Коли лідери думок серед політиків, бізнесу чи громадських діячів синхронно чи регулярно підтримують чи засуджують продукт, точку зору, рішення державних органів чи тренд у моді, політичну партію - чи можна це вважати “змовою” або ж “монополізацією” інфопростору? Чи може така активність призводити до глобальних змін на рівні міста, держави, галузі? І чи варто підприємцям, які будують власний експертний бренд, ставати частиною такої спільноти? 

Термін “мафія” щодо лідерів громадської думки (Thought-Leadership Mafia) вживає у своїй нещодавній книзі “Has Asia Lost It?” (“Чи Азія вже втратила це?”) її автор Васукі Шестрі (Vasuki Shastry). В інтерв’ю для Bloomberg Opinions він розповідає про ефект, коли лідери думок - інвестбанкіри, політики, громадські діячі - створювали у світової спільноти враження про величезну перспективність інвестування в азійські ринки, не особливо розрізняючи вже розвинуті країни і ті, що тільки розвиваються. Хоча насправді варто було вийти із “бульбашки” на вулицю, щоб зрозуміти, що перспективи не такі уже райдужні. 

А як щодо “мафії” лідерів думок в Україні? Опустимо тут очевидно платні кампанії із використанням політологів чи блогерів в інтересах політичних партій / ідеологій, під час дрібних корпоративних конфліктів, на підтримку чи з критикою рішень уряду чи місцевої влади. А саме серед реального бізнесу, громадських діячів, які постійно відстоюють певний перелік цінностей і ідей, які часто політизовані в Україні, проте мають великий вплив на розвиток економіки. 

В інфополі можна легко відслідкувати спікерів, які підтримують прозахідні реформи; критикують податкові рішення уряду; притримуються “україноцентричної” парадигми; орієнтовані на пострадянський простір і тяжіють до тамтешньої системи цінностей. Є ті, хто вважає першочерговим питанням боротьбу із корупцією, є ті, хто ставить на перше місце боротьбу із олігархами. Окрема група лідерів думок намагається пояснити, чому ключовим є економічне зростання і чому втручання держави в бізнес-процеси потрібно зменшувати. 

Чи мають ці групи ознаки умовної “мафії”? Навряд чи у кожної з них є десь у всесвіті свій “координаційний центр” (наприклад, цю концепцію покладено в основу ідеї про “соросят” - певної групи людей в уяві авторів цього терміну, які відстоюють умовні “західні цінності”). Проте дивно було б заперечувати, що, маючи доступ до чи користуючись лояльністю певних медіа, збираючись на круглі столи, продукуючи аналітичні доповіді чи зустрічаючись із представниками влади, кожна з цих груп в той чи інший спосіб намагається змінити думку суспільства і змусити його до певних дій. Що, власне, і є однією із функцій лідерів думок. 

До слова, про згубність переваги однієї з таких груп в інфопросторі, серед іншого, якось говорив колишній Посол Канади в Україні Роман Ващук. 

Чи можуть умовні “мафіозні” групи “ломів” реально впливати на думку суспільства і на порядок денний, приміром, реформ? Досвід попередніх років показує, що часто їм це вдається, а деякі з таких лідерів переходять на сторону виконавців і стають безпосередніми учасниками процесів у органах влади чи відповідальних міжнародних або неурядових організаціях. Звісно, не без ефекту “бульбашки”, про яку говорить Васукі Шестрі: порядок денний від “ломів” далеко не завжди відповідає реальним поточним потребам суспільства. Але ж і самі “ломи” - часто орієнтовані виключно на вузький прошарок “еліти”: людей, які ухвалюють рішення у владі чи бізнесі. 

Найцікавіше питання: чи варто бізнесу “сміти” долучатися до тієї чи іншої групи і публічно заявляти про свою (політичну, громадянську) позицію в рамках власної стратегії експертного позиціонування, просувати “західну” чи “східну” адженду? Наприклад, чи варто критикувати уряд за підвищення податків - або ж ліпше обрати стратегію “сидимо тихо, нам ще з ними працювати”? Чи потрібно висловлюватися на підтримку або із критикою земельної, медичної реформи? Розповідати про важливість і перспективність або ж безнадійність інвестицій в Україну? Чи не виходити за межі інфополя бізнес-практик, HR-рішень і теоретизувань про успішний міжнародний досвід?

Якось ми шукали нові рішення для клієнта в галузі девелопменту, якому надавали послуги із експертного позиціонування. Ми помітили, що серед конкурентів мало хто - і дуже рідко - критикує рішення уряду щодо будівництва (які в той період були досить сумнівними). Зваживши ризики, ми пішли на те, щоб конструктивно доносити своє бачення можливих наслідків тих чи інших рішень, і за кілька місяців отримали один із найкращих показників цитованості у медіа в порівнянні із конкурентами. Проте готовність працювати в такій парадигмі з боку бізнесу, особливо великого - все ще поодинока. Як правило, більш сміливо на такі кроки ідуть юридичні компанії, консультанти, громадські організації.  

Серед “плюсів” включення в активну “політичну” дискусію (чи ми вважаємо “прозахідний” або “просхідний” погляд на реформи політизованим питанням?) - “коло друзів” із однодумців і можливість заручитися їхньою підтримкою в критичний для бізнесу момент. Крім того, більше лояльності від клієнтів, що сповідують однакові із бізнесом цінності (патріотизм або ж космополітизм, прихильники інновацій чи консерватори тощо). Ще один аргумент на користь такого “включення” - можливість публічно донести до органів влади свою позицію і невдоволеність, або навпаки підтримку. Якщо ж влада не почує - то принаймні повідомити про це потенційних однодумців. 

Серед “мінусів” - отримання такого ж обсягу “хейтерів” у випадку, якщо ваша точка зору на чутливе питання не збігається із “загальноприйнятою”, “офіційною лінією Facebook-спільноти” тощо. І, звісно, бізнесові ризики, якщо чітка позиція буде протрактована як політична підтримка тих чи інших сил. 

Хороші новини полягають в тому, що жодна з груп, на щастя, поки не має безроздільної переваги над іншими. Крім того, далеко не всі бізнеси / підприємці включаються в такі дискусії і відкрито заявляють про свої позиції, тож сам факт такої ідентифікації - чи то через експертне позиціонування, чи то через інші комунікаційні стратегії - уже є точкою диференціації. Компанії, які забрали свою рекламу із політично заангажованих на користь країни-агресора телеканалів - зробили якраз такий вибір, і він був важливий для певної частини аудиторії. 

Ось декілька “безпечних гаваней”, в яких бізнесу із проактивною громадянською позицією може бути комфортно позиціонуватися: 

- податкова політика в вашій галузі: що потрібно змінити і до чого це призведе;

- весь ланцюжок контактів із органами влади: від відкриття бізнесу, видачі ліцензій, перевірок до закриття: що спростити, які найбільші проблеми, чому так відбувається;

- основні реформи із переліку “топ-тем”, особливо в частині, яка стосується вашого бізнесу: антикорупційна, судова, медична, земельна, реформа субсидій, запровадження ринкових тарифів на комунальні послуги - що із цього впливає на ваш бізнес або на ваших споживачів і чи є у вас чітка позиція, як діяти? 

- основні “загальносвітові” теми: міграція, дефіцит робочих кадрів, пандемія, торговельні війни, проблеми голоду і нестачі питної води, експлуатація дитячої праці, екологія тощо.

Серед “небезпечних” тем: 

- підтримка/критика всього, що пов’язане із правоохоронною системою, судами (засуджені, підозрювані, обвинувачені, судді, прокурори, детективи тощо) - крім випадків, коли ця тематика є безпосереднім предметом вашого бізнесу (юристи, консультанти з роботи із правоохоронними органами);

- оцінка конкретних діячів з центральної або місцевої влади (персонально) (крім випадків, коли вплив вашого бізнесу на економіку співмірний із впливом щонайменше голови області).