Суспільні міфи про залежність - чи бути лікуванню!?

Чому суспільство не трансформується та займається сортуванням на упередженнях?

У суспільстві існує стійка упереджена думка про те, що все навколо повинно бути врегульовано відповідно до того, що вважається нормою, та що виходить за рамки норми. Це являє собою неймовірну проблему глобалістичних процесів. Адже, хто визначає стійкі критерії норми? За якими принципами? А як тоді бути з індивідуальними особливостями та потребами? І не варто забувати, що від упередженості до дискримінації - один крок.

Ментальне унормування - це однозначний шлях до внутрішнього утиснення. Єдина істина, яка має складати константу - це рівні права на самоідентифікацію, на думку, на спосіб прояву, навіть на помилки.

Коли працюєш з вразливою групою населення, а саме такими є люди, що мають алкогольну, наркотичну залежність, розумієш, неймовірну міць обмежень щодо таких прав, з якими вони стикаються.

Вже розповідала про права людини в системі реабілітації, тепер варто торкнутися суспільного контексту, який необхідно змінювати по відношенню до тих, хто зіштовхнувся з лікуванням залежності.

Отже, міфи, щодо залежних, які поширюються у суспільстві:

1. Хімічна залежність, як захворювання, не є реальною проблемою, а лише привід для виправдання такої поведінки.

Значна частина суспільства сприймає залежність у моральній площині, та пов’язує поведінкові зміни внаслідок прогресуючого захворювання виключно з рисами характеру: слабка воля, погане виховання та аморальність. 

Це є хибним уявленням. Адже ні з волею, ні з особистими якостями та цінностями формування залежності не пов’язане. Особливістю хімічно-залежної людини є повна втрата контролю та нездатність приймати логічні рішення щодо вживання речовин. 

2. Я ніколи не стану залежним, тому що розумію ризики.

Справа в тому, що залежність - це абсолютно алогічна субстанція. Жодна залежна людина не планувала стати залежною. І а ні інтелект, а ні розуміння ризиків, навіть утримання від вживання не впливають на формування залежності. Коли людина починає безконтрольно вживати наркотики, або алкоголь - це вже прояв залежності, як захворювання. Залежна поведінка формується на глибинному ментальному рівні, і складається з речей, навіть не пов’язаних з вживанням: прагнення до контролю, жалість до себе, внутрішній дисонанс, потрясіння, екзистенціальні провали, тощо. 

3. Правильне виховання гарантує безпеку від формування залежності.

Ні, це не може гарантувати 100% безпеки. Елементарно - як визначити оту “правильність виховання”. Часто, батьки займаючись надмірною опікою, навпаки сприяють формуванню залежного мислення. Адже створюють для дітей жорсткі рамки, обмеження, що є тиском на психіку дитини, обмеженням прав на етапі формування особистості. І таке “убезпечення” дійсно може мати ефект, але на час, коли дитина буде знаходитися на відстані фізичної доступності. Як правило агресивне втручання у виховання має зворотній ефект. 

4. Залежні люди слабкі, та керуються власними примхами.

Слабкість - не є рисою, яка передує хімічній залежності людини, або ж є передумовою виникнення залежності. Безконтрольна та алогічна поведінка не пов’язані з особистими якостями, наприклад, як під час шизофазії або цукрового діабету - хворий не може контролювати ці симптоми. 

5. Усі люди з хімічною залежністю є жорсткі та небезпечні.

Це неправда. Люди, які мають хімічну залежність такі ж, як і здорові люди. Агресія може бути неконтрольованим тимчасовим проявом перевантаженої психіки або зміненої свідомості. У своїй більшості навпаки, залежні люди, особливо під час ремісії, є чуйними та емоційно крихкими. Просто суспільна відстороненість запускає механізми захисту, які штовхають до демонстрації сили. У більшості випадків достатньо просто продемонструвати безпеку, або ж створити безпечні умови, і така людина припиняє прояви агресії.

6. Люди, які мають хімічну залежність ніколи не оговтуються від цього, вони не можуть працювати та мати нормальне, успішне життя. Вони невиліковні.

Насправді, лікування наркоманії, лікування алкоголізму у сучасному вигляді мають неймовірний ефект та спричиняють глибинні перетворення. Знову ж таки, повертаючись до прикладу з цукровим діабетом - якщо не лікуватись, не слідкувати за рівнем цукру, не дотримуватися дієти, то наслідком будуть можлива втрата зору, часом ампутації кінцівок, можливі порушення функцій усього організму, втрата дієздатності та смерть. З хімічною залежність схожа ситуація. Психосоціальна реабілітація - це специфічна форма лікування, яка повертає природній функціонал, ні в якому разі не виключає успіх. Мало того, успіх - це чи не єдина альтернатива активній залежності. Адже тільки рухаючись у своєму розвиткові залежна людина досягає стійкої ремісії.