10 серпня 2022 року набув чинності так званий Закон про фрилансерів. Поговоримо про те, як він працює та чи має сенс роботодавцям переходити на трудові договори з нефіксованим робочим часом
Предмет сьогоднішнього обговорення — Закон України від 18 липня 2022 року № 2421-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом”, який змінює норми Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Він вже встиг отримати як схвальні відгуки, так і відверту критику за нібито неможливість застосування його норм на практиці. Читайте цей матеріал і вирішуйте, на чиєму ви боці.
Для всіх, чия робота передбачає непостійну працю (час від часу). Зокрема,
- працівники сфери ІТ, які працюють над виконанням конкретної задачі, коли вона з'являється;
- рекламна галузь;
- фахівці сфери обслуговування (перукарі, манікюрниці, фотографи), які працюють під запис клієнтів, тощо.
Як це було раніше
Зазвичай з такими фахівцями укладали договори цивільно-правового характеру, що врешті-решт призводило до суперечок з Держпрацею, і іноді до чималих штрафів, адже перевіряючі знаходили у них ознаки трудових відносин. Інший варіант співпраці передбачав схему, за якою всі фахівці, що працювали непостійно, оформлювалися як фізособи-підприємці. Це призводило до штучного збільшення кількості зареєстрованих суб'єктів господарювання, і тут вже до справи підключалася податкова, яка знов вела розмови про приховані трудові відносини і недоплачені податки.
Як це може бути зараз
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом укладають на таких умовах. Фахівець має відпрацювати не менш ніж 32 години на місяць. Все інше сторони узгоджують вже по ходу справи. Роботодавець визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та погоджує з працівником режим його роботи. Про строк для такого погодження працівник і роботодавець домовляються окремо і вказують його у трудовому договорі. Наприклад, керівник має повідомити працівникові про необхідність вийти на роботу не пізніше ніж за 2 дні. Це може бути 3 дні, 5 днів або інший строк, який влаштовує обидві сторони.
А що робити, якщо роботи за місяць на 32 години не набралося? Нічого страшного, просто слід заплатити працівнику так, ніби він ці 32 години відпрацював. Це — його мінімальна гарантія.
Які переваги має договір з нефіксованим часом
Не буду говорити про такі очевидні речі, як зручність для тих, хто вже працював за такою схемою, але вимушений був “викручувати” формат таких відносин, переводячи їх у цивільно-правову площину.
Скажу про те, що роботодавець має можливість не доплачувати зарплату до мінімалки, навіть якщо дохід працівника до неї не дотягує.
Наприклад, година роботи фрилансера коштує 150 грн. За місяць йому мають нарахувати як мінімум 4800 грн (150 х 32). За звичайного трудового договору роботодавцю довелося б доплачувати зарплату до суми 6500 грн (мінімальна зарплата станом на сьогодні) і вже з неї утримувати податок на доходи та військовий збір. За договором про нефіксований робочий час податки утримують з фактичної суми заробітку.
В чому підступ
А підступ, звісно, є і криється він у частині 3 ст.21-1 КЗпП.
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10% від загальної кількості трудових договорів, укладених роботодавцем. Якщо на підприємстві або у ФОПа працює менше ніж 10 працівників, можна укладати не більше 1 трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Який сенс у цій 10-відсотковій умові? Ніякого. Було б логічним обмежити перелік галузей, де можуть використовувати договори з нефіксованим часом, або ж перелік посад, для яких би діяли обговорювані зміни. Кількісне обмеження у цьому випадку — це проста і примитивна спроба уникнути зменшення надходжень до бюджету. Але що є, то є.
Ці обмеження не зводять нанівець позитивний бік впроваджених змін, але незручностей додають.
Як рахувати ці 10 відсотків, на яку дату, що робити, якщо раптом звільниться кілька працівників і кількість трудових договорів з нефіксованим часом перевищуватиме встановлену межу? Коментований Закон не дає відповідей на ці питання.
Тож або ці питання врегулює Мінекономіки, коли затверджуватиме типову форму договору, або вони будуть вирішуватися через судову практику. Час покаже.
