Розчарую євроскептиків і тих, хто каже, що серед українців немає людей, яким під силу і викинути окупанта з наших територій, повернути в рідне лоно Крим, і в державі навести лад. Почитайте цей пост і вам стане все зрозуміло...
Спіраль світового співжиття знову закручується так, що в центр подій на планеті вкотре виходить наша рідна Україна. Божевільний з Кремля у ролі вовка-сіроманця вимагає на заклання колишню перлину з радянської імперії -нашу молоду державу. Для нього, як можна зрозуміти, Росія без України, що самокат без коліс. А кататись хочеться…
Путлєр пішов на безпрецедентний крок – відмовився від заморожування ядерного роззброєння, поставивши це в залежність від того, щоб США відмовилися від Акту Конгресу про… підтримку України, який був проголошений 2014 року.
Іншими словами, Росія відверто й нахабно погрожує ядерним чемоданчиком. Вгамуватися, як заявляє все той же безумець, він може лише тоді, коли Євросоюз та США на розтерзання йому віддадуть Україну. Як мовиться у таких випадках: маски знято остаточно. Всі військові маневри по світу рашен-федерайшен здійснює заради одного – жорстоко провчити Україну, яка вирішила зійти зі стежки тамбовсько—пітерських розбійників, стати на шлях до правової Європи.
У відповідь на це американці розміщують свою важку танкову бригаду в Польщі, на кордоні з Україною – читати тут.
Однак, на чужу броню сподівайся, а найбільше покладайся на себе самого. Принцип, який рятував наших людей століттями.
Прикро, що всі наші публіцистичні проповідники, у часи, коли справді командні висоти в державі зайняли торгаші з базаркомами й вичавлюють грошву для власних кишень з усього, навіть з оборонних ровів, які штикують по периметру кордону і з біди переселенців, все ж, повірте, панове, є мудрі і сміливі люди в наших рядах. Готові хоч нині очолити наше військо, мабуть, і державу також, патріоти, яким до лампочки власне багатство. Які не підуть ні на найменші поступки московітам, на відміну від нині правлячих паничів. Які на зубок знають історію взаємин України з її вічним ворогом, а без цієї грамоти, погодьтесь, ворога не здолати. Маю на увазі Андрія Білецького, командира полку «Азов» Національної гвардії України, народного депутата України. Колишнього керівника силового блоку «Правий сектор – Схід».
Андрію 37-ім. Він з давнього роду (по материнській лінії) Лукашевичів, хто ще в дев’ятнадцятому столітті проти московського царату боровся за незалежність України і страждав за неї, піддавався гонінням та ув’язненням. Пра-правнук весь у діда. Народився і виріс у Харкові, тут з відзнакою закінчив історичний факультет університету. Захоплювався дослідженнями національно-визвольних рухів українців проти окупантів. Дипломне дослідження стосувалося діяльності Української повстанської армії . Так склалося, що долею Андрію Євгенійовичу судилося на практиці перевірити всі здобуті в навчанні знання. І щодо організації громадсько-політичних рухів, а за тим і бойових визвольних загонів. У травні 2014 року енергійний Білецький, який уже й побував у ролі політв’язня режиму Януковича, став формувати батальйон територіальної оборони «Азов». А вже 13 червня того ж року цей бойовий підрозділ на чолі з Андрієм Білецьким зачистив від бандитів Маріуполь при винятково мізерних втратах бійців «Правого сектора».
Я прошу особливо тих, хто скиглить нині на кухнях, що серед українців немає розумних, відчайдушних людей, окрім Пєті та Вови-спасителів, ознайомтесь з найсвіжішими міркуваннями Андрія Білецького про ситуацію, яка склалася за повного божевілля московського карлика, і що нам далі робити. Читати тут.
