Поле "зелених" інвестицій в Україні в останні роки дає помітні паростки. Наступним кроком повинен стати розвиток «зеленої» економіки. Вона – більш лояльна до навколишнього середовища.
Поле «зелених» інвестицій в Україні в останні роки дає помітні паростки. Наступним кроком повинен стати розвиток «зеленої» економіки. Вона – більш лояльна до навколишнього середовища, адже просуває у суспільстві екологічні цінності. Але наразі її становлення гальмується…
Децентралізація дозволила місцевим громадам підтягнути якість соціальної та інженерної інфраструктури. Але водночас зміцнення фінансової спроможності самоврядування не вплинуло на популяризацію екологічного світогляду. На місцях практично відсутній запит на екологічне лідерство і «зелені» стратегії розвитку.
Причин такого невтішного становища – декілька. По-перше, екологічні аспекти вважаються дещо другорядними, порівняно з соціальними-економічними. По-друге, низький рівень реалізації еко-проектів можна пояснити нестачею інвестицій і вправних менеджерів за межами великих міст. І зрештою, законодавство не стимулює, а часом навіть обмежує спроби активістів запропонувати суспільству більш відповідальний до природи порядок денний.
Екологічне законодавство в Україні є непослідовним і суперечливим. З одного боку воно передбачає впровадження інновацій за рахунок екологічного податку. Але водночас – не забезпечує механізми цільового використання цих коштів на рівні держбюджету. Тож кошти, які мали стати зеленими інвестиціями, спрямовують на інші потреби.
В умовах країни це масова практика. Аби це усвідомити, достатньо порівняти обсяги реальних бюджетних надходжень від екологічного податку та закріплені у держбюджеті природоохоронні видатки. Наприклад, у 2016-му еко-податкові надходження перевищили 1,6 млрд гривень. А бюджетні касові видатки на природоохоронні заходи в тому році склали лише 134,8 млн. У 2017-му це співвідношення складало 744,4 млн гривень проти 202,2 млн грн.
Загалом, із 2014 року, відколи у парламенті змінили цільове призначення екологічного податку на виключно фіскальне, Держфонд охорони навколишнього природного середовища втратив близько 3 млрд гривень. Ці кошти перерозподілили на видатки, не пов’язані з природоохоронною діяльністю. Так місцеві чиновники нерідко фінансують за рахунок еко-податку ремонти каналізації чи водогонів, прикриваючись формулюванням «охорона водних ресурсів».
Безперечно, ці витрати є важливими для суспільства. Але впевнений, що ризикувати екологічною безпекою держави ми також не маємо права. До того ж, це явно нецільове використання бюджетних коштів, адже такі дії порушують Закон «Про охорону навколишнього природного середовища».
Помиляється той, хто вважає екологічні питання другорядними, аргументуючи частковим згортанням національної промисловості. Скорочення кількості підприємств, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, не зменшило кількості самих викидів.
Стан довкілля в державі свідчить про існування перманентної екологічної кризи. Більше 60% утворених за рік відходів не переробляються. Більшість басейнів наших річок вважаються забрудненими і дуже забрудненими, зокрема, сполуками важких металів, азоту, нафтопродуктами, фенолами, сульфатами...
В Україні існує гостра потреба побудови інноваційних підприємств із промислової утилізації відходів та очистки стічних вод. Але масштабні проекти вимагають серйозного фінансування. У нинішніх умовах вони могли би стартувати тільки за рахунок цільового використання надходжень з екологічного податку. Акумуляція цих ресурсів дозволить реалізувати системні природоохоронні заходи та програми на державному рівні.
Насамперед потрібні зміни до Бюджетного та Податкового кодексів, якими буде закріплено надходження коштів екологічного податку до спецфонду держбюджету та використання виключно на фінансування цільових природоохоронних заходів. Це дозволить уже за два-три роки реалізувати низку масштабних інфраструктурних еко-проектів. Таким чином стимулюємо надходження в Україну приватних екологічних інвестицій і загалом – зростання «зеленої» економіки. А це – не лише європейські стандарти, але й додаткові робочі місця, суспільний розвиток і нове екологічне мислення місцевих громад.
