Доля третейських судів та громадських спілок: переваги законопроєкту № 8084

Імплементація норм законопроєкту № 8084 у сучасних умовах є необхідною для підтримки розвитку організацій громадянського суспільства, незалежно від мети та напрямів їх діяльності.

 Зокрема, сприятливе правове середовище вдасться сформувати шляхом збалансування підходу до організаційно-правової форми громадської організації та розширення можливостей таких організацій. Наприклад, однією з прогресивних пропозицій проєкту є надання права громадським організаціям на утворення третейських судів. В умовах війни, коли необхідність дискреції повноважень зростає пропорційно до навантаження на державу (у тому числі, судову систему), вказані положення є одними з оптимальних як для зміцнення статусу громадянського суспільства, так і для підтримки держави. 

Щодо подальшого застосування у законодавстві термінів “спілка” та “об’єднання”

У попередній публікації  ми приділили увагу дослідженню мети уніфікації термінології, відмови від такої організаційно-правової форми як “громадська спілка” та спробували змоделювати механізм практичної реалізації цієї законодавчої ідеї. Продовжуючи вивчення положень проєкту впадає в око те, що окремих випадках законодавець не в повному обсязі відмовляється від застосування термінів “спілка”, “об’єднання” та не усуває згадок про “всеукраїнський статус” усіх громадських організацій. Наприклад, ідеться про редакцію норм ЗУ “Про фізичну культуру і спорт”. 

Насамперед, положення проєкту у відповідній редакції є необхідними з точки зору практики, зважаючи на специфіку комунікації спортивних організацій зі світовою спільнотою у відповідній сфері та визнання нею (в особі міжнародних організацій) відповідних національних організацій. Зокрема, Міжнародна асоціація спорту для всіх (TAFISA) — міжнародна спортивна федерація, діяльність якої направлена на заохочення фізичної активності заради здоров’я, соціальної взаємодії, інтеграції і спілкування людей у всьому світі. У її складі передбачається можливість участі як урядових, так і громадських організацій, які мають національний рівень.

Серед визнаних Міжнародним олімпійським комітетом (далі — МОК) міжнародних організацій неолімпійськими видами спорту опікуються також SportAccord. Це — міжнародна організація, яка об’єднує спортивні федерації національного рівня як з олімпійських, так і неолімпійських видів спорту. Спортивний комітет України, що діє в організаційно-правовій формі громадської спілки, також є членом вказаної міжнародної організації. Так, спортивні федерації України, які є членами міжнародних спортивних організацій, мають діяти в організаційно-правовій формі всеукраїнських громадських організацій (федерація хокею, федерація карате, федерація вуличного футболу, федерація футболу в залах, федерація покеру тощо). Водночас, у формі громадських організацій (без всеукраїнського статусу) діють локальні федерації (районів, областей). Наприклад, Федерація легкої атлетики у Кіровоградській області, Федерація футболу Ніжинського району, Федерація футболу міста Харкова. Отже, вказівка на всеукраїнський статус, як ідентифікатор національного рівня спортивної організації, є дійсно необхідною. Так само, відповідно до Положення про членство у Спортивному комітеті України, право на членство мають спортивні організації із всеукраїнським статусом (п. 2.1. Положення). 

Отож, усунення всеукраїнського статусу для спортивних організацій призведе до порушення ієрархії системи спортивних організацій України, що матиме наслідком складнощі з представництвом держави у міжнародних спортивних організаціях та членством відповідних ГО у представницьких спортивних організаціях України. 

Подібні питання виникатимуть також у частині організації спортивних змагань: на всеукраїнському рівні та на місцевому рівні. Зокрема, Положення про єдину спортивну класифікацію України, затверджене наказом Мінмолодьспорту від 11.10.2013 р. № 582, який оперує поняттями “всеукраїнські змагання” та “зональні змагання”, встановлює “ранги змагань”, серед яких чемпіонати України та інші всеукраїнські змагання, участь у яких є необхідною для допуску спортсменів на змагання вищих рангів (зокрема, Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи), а також присвоєння спортивних звань та розрядів. Поряд з цим, законодавством окремо встановлюються норми витрат на нагородження призерів та переможців спортивних змагань державного рівня — всеукраїнських змагань (наказ Мінмолодьспорту від 27.01.2014 р. № 144). 

Аналізуючи досить значний масив спортивного законодавства України, бачимо, що на сьогодні додаткові системні зміни, які могли б остаточно уніфікувати законодавчу термінологію в частині організаційно-правових форм діяльності, не є нагальними для спортивної спільноти. Разом з тим, наразі додаткові зміни в цій частині не є предметом аналізованого проєкту. Отже, доповнення його положень специфікою, що стосується окремого напряму діяльності організацій, виходить за межі предмету регулювання підготовленого документу. 

Щодо можливості утворення третейських судів при громадських організаціях

Позитивним є положення проєкту, якими передбачається право на утворення третейських судів при громадських організаціях. Так, по-перше, проєкт не створює нових регуляторних навантажень, не звужує прав громадян чи юридичних осіб, а тому не потребує додаткового коригування у цій частині. По-друге, існування незалежних арбітражів є поширеною світовою практикою, як альтернатива державному судочинству, а в умовах воєнного стану та обмеженості ресурсів держави, може бути додатковим важелем для розвантаження судової системи у передбачених законом категоріях справ. І, нарешті, на сьогодні законодавство вже передбачає право на утворення таких судів при всеукраїнських ГО. А оскільки проєктом передбачено відмову у переважній більшості випадків від надання ГО всеукраїнського статусу, стало можливим надання такого права більшій кількості організацій. 

Слід зазначити, що на даний час, відповідно до ЗУ “Про третейські суди”, такі суди можуть утворюватись як при всеукраїнських громадських організаціях, так і при асоціаціях суб’єктів господарювання. Наведене, на наш погляд, є елементом чіткого практичного вияву права на свободу об’єднання, гарантованого нормами національного та міжнародного законодавства. При цьому, Керівні принципи щодо свободи об’єднання, прийняті ОБСЄ/БДІПЛ та Венеціанською комісією у 2014 році підкреслюють, що свобода об’єднання належить кожному без дискримінації та передбачають, що будь-які обмеження цього права обмежуються тими, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, громадського порядку, захисту здоров'я чи моралі чи захист прав і свобод інших осіб. Надання законом подібної можливості цілком вкладається в рамки розуміння чинного ЗУ “Про громадські об’єднання”, який визначає, що таке об’єднання створюється для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. При цьому, утворення при таких об’єднаннях третейських судів як за своїми сутністю та змістом, так і за природою не підпадає під обмеження, визначені чинною ст. 4 профільного закону в частині утворення ГО тих чи інших суб’єктів. 

Разом з тим, попри значні перспективи та актуальність третейських розглядів, за даними досліджень українських аналітиків, при всеукраїнських громадських організаціях з 2004 по 2018 рр. було зареєстровано лише 73 третейські суди. Відтак, хоча ці дані не дають підстав стверджувати про те, що явище реєстрації третейських судів при ГО є або буде масовим. Надважливо розуміти, що надання такого права є одним з необхідних для повноцінної реалізації права на свободу об’єднання. Водночас, в умовах війни, коли суди діють на межі власних можливостей, такий вихід може стати в нагоді при вирішенні окремих категорій спорів. 

З огляду на викладене, можна розглядати вищенаведені положення проєкту як такі, реалізація яких сприятиме досягненню завдань, які громадянське суспільство ставить перед собою в умовах війни та після її закінчення, а також подоланню викликів, що постають перед державою сьогодні.