Після повномасштабного вторгнення Україна набула права відступати від зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Зокрема, це надає державі повноваження встановити додаткові обмеження щодо права на приватність, свободу релігії та вираження поглядів, права на мирні зібрання, права на ефективні засоби правового захисту, права власності, свободи пересувань.

Між тим, навіть в умовах воєнного стану право на свободу об’єднання в Україні лише зміцнюється, а можливості його реалізації удосконалюються. Таке синергетичне прагнення держави й громадянського суспільства не є неочікуваним, адже в умовах війни значно зріс запит громадян на реалізацію права на свободу об’єднання. Це значно загострило потребу створення сприятливих умов як для реєстрації, так і для діяльності об’єднань громадян. 

При цьому, необхідність перегляду законодавчих підходів у цій частині існувала давно, що зумовило напрацювання Міністерством юстиції України спільно з організаціями громадянського суспільства проєкту Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо унормування діяльності та державної реєстрації громадських організацій”, який було зареєстровано Парламентом 28 вересня цього року. 

Що варто знати про оновлення, пропоновані законопроєктом щодо унормування діяльності та державної реєстрації ГО

Право на свободу об’єднання є фундаментальним та гарантується основними міжнародними договорами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП) у статті 22, Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ) у статті 11. Для подальшого зміцнення реалізації цієї свободи було ухвалено кілька міжнародних документів та керівних принципів, у тому числі Керівні принципи щодо свободи об’єднання, прийняті ОБСЄ/БДІПЛ та Венеціанською комісією у 2014 році. Ці документи підкреслюють, що свобода об’єднання належить кожному без дискримінації та передбачають, що будь-які обмеження цього права обмежуються тими, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, громадського порядку, захисту здоров'я чи моралі чи захист прав і свобод інших осіб.

Історично склалось так, що підхід чинного українського закону “Про громадські об’єднання” виявився дещо змішаним щодо понять “об’єднання” та “організація”. Фактично, досі чинне законодавство не розрізняє родового поняття “об’єднання” та видового “організація”. Адже, якщо говорити про семантичний аналіз цих слів у поєднанні з юридичним змістовим навантаженням, термін “об’єднання” охоплює собою організаційно-правову форму “громадська організація”. Таким чином, нова редакція закону покликана зосередити акценти на виключно юридично значущих термінах. Це безпосередньо впливає на якість розуміння, а отже - правозастосування. А як ми пам’ятаємо, правова визначеність є однією з невід’ємних складових верховенства права. 

Відтак, цілком виправдано у профільному законодавстві вживати саме терміни, що позначають певні практичні особливості реалізації прав, гарантованих міжнародними договорами, ратифікованими Україною, та національною Конституцією.

Наприклад, аналіз положень проєкту та чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що деякі побоювання, що виникають з огляду на пропоновану зміну термінології, не цілком відповідають дійсності.  

Так, у чинному Законі України “Про громадські об’єднання” використовується термін “громадське об'єднання”. Під ним розуміється добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Саме такий термін вживається по тексту профільного закону. Окрім того, ​​ чинний закон розділяє організаційно-правові форми, у яких утворюється громадське об’єднання: якщо його засновниками та учасниками є фізичні особи - громадська організація, а якщо засновниками є юридичні особи приватного права та фізичні особи - громадська спілка. 

Разом з тим, проєктом передбачається визначити, що громадська організація - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів, основною метою якого не є одержання прибутку. 

Отож, є спроба актуалізації термінології, відходу від ототожнення найменування права (у даному разі, на свободу об’єднання)  з абсолютно прикладними позначеннями організаційно-правової форми. Такий крок жодним чином не суперечить 

Проєкт оперує терміном "організація" замість терміну "об'єднання". Термін "об'єднання" застосовується виключно у разі, якщо йдеться про кілька організацій, які об’єднуються між собою. Наприклад, таким терміном оперують ст.ст. 12, 14 Закону України ‟Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” в редакції проєкту (зокрема, йдеться про об’єднання громадських організацій осіб з інвалідністю).

І хоча подекуди виникають спроби ототожнити пропоноване використання терміну "об'єднання" з терміном "спілка" у розумінні чинного закону, мусимо акцентувати на хибності такого висновку. Так, іще раз звертаємо увагу на уніфікацію на рівні проєкту термінології та цілковиту відмову від використання поняття “спілка”, відповідної організаційно-правової форми, як і заміни її на певні аналоги.  

Отже, проєкт оперує терміном "організація" замість терміну "об'єднання", який застосовується виключно у разі, якщо йдеться про декілька організацій. Видається, що це знімає застереження окремих представників громадянського суспільства, які у дискусіях подекуди намагаються ототожнити термін "об'єднання" з терміном "спілка".

Подекуди у читачів виникає й інше запитання. Чи забули про внесення змін до Податкового кодексу України?
Звісно ні. Внесення змін передбачається, тому вже зараз необхідною є розробка відповідного законопроєкту.

Держава має створювати такі законодавчі механізми для діяльності об’єднань громадян, які забезпечуватимуть реалізацію їх потенціалу, що особливо значуще в умовах війни. І запропонований на розгляд Парламенту проєкт, за умови його ухвалення, буде одним з базових необхідних кроків для гарантування достатньої однозначності у формах діяльності таких об’єднань.

Як у світі?

Наразі фактично кожна з країн світу гарантує право на свободу об’єднання. Переважно, це закріплено на рівні конституцій (як і в Україні), тоді як законами визначаються організаційно-правові форми юридичних осіб, створення яких є безпосереднім способом діяльності об’єднання. Так, наприклад, законодавство Естонії, Польщі, Словаччини, Угорщини та Хорватії передбачає можливість як для фізичних, так і для юридичних осіб бути засновниками громадських організацій. Водночас, профільне законодавство цих країн оперує різними найменуваннями організаційно-правових форм, у яких можуть створюватись відповідні юридичні особи.