Тіло як поле бою: злочин, про який світ воліє не говорити

Ворог забирає не лише території. Він намагається загарбати наші тіла, гідність і право на майбутнє. Сексуальне насильство повʼязане з конфліктом - не «побічний ефект» війни, а її реалії...

Ворог забирає не лише території. Він намагається загарбати наші тіла, гідність і право на майбутнє. Сексуальне насильство повʼязане з конфліктом - не «побічний ефект» війни, а її реалії. Це один з її інструментів впливу на людей. І коли ми - свідомо чи несвідомо - уникаємо цієї теми, ми мимоволі дозволяємо війні тривати не лише на фронті, а й у тілі людини, відкладаючи розмову, без якої неможливі ні зцілення, ні справедливість.

Що таке сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом

Сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом (CRSV або СНПК), є воєнним злочином і злочином проти людяності, визначеним Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Це не «випадки» і не «надмірності війни». Це - цілеспрямоване використання насильства як інструменту залякування, покарання і руйнування спільнот. російська федерація застосовує цю практику у війні проти України системно.

Українська реальність, яку більше неможливо ігнорувати

Станом на початок 2026 року в Україні зафіксовано 391 підтверджений факт сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом, вчиненого російськими військовими проти цивільного населення. Серед постраждалих - 245 жінок, 146 чоловіків і 23 дитини. Це не «жіноча проблема». Це - воєнний злочин проти суспільства. Найбільше таких злочинів задокументовано у регіонах, що пережили жорстоку окупацію: Херсонська область - 122 випадки, Донецька - 89, Київська - 60, Харківська - 48, Запорізька - 28. Зафіксовані також злочини в Криму і навіть на території Росії - проти незаконно утримуваних українців.

Ці злочини мають чіткий патерн: зґвалтування, сексуальні тортури, застосування електричного струму, примус до принизливих сексуальних дій, погрози зґвалтувати близьких. Особливо - проти матерів, дружин і сестер українських військових.  Це аж ніяк не хаос. Це - інструмент терору і знищення української ідентичності.

Сьогодні Україна вже має:

• 95 російських військових із підозрами,

• 66 осіб, справи щодо яких передані до суду,

• 23 засуджених,

усі - заочно (in absentia), бо Росія ховає злочинців, але Україна фіксує злочини для міжнародного правосуддя.

Водночас ці цифри не відображають повного масштабу злочину. Значна частина постраждалих від сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом, не готові або не можуть звернутися до правоохоронних органів - через страх помсти, сором, недовіру до системи, залежність від родини чи прагнення просто вижити й забути пережите. Для багатьох людей звернення по допомогу не починається із заяви - воно починається з мовчання.

Те, що не завжди видно в офіційних цифрах

Як керівниця організації, що безпосередньо працює з постраждалими, я бачу те, що часто залишається поза статистикою: жінки й чоловіки після полону, підлітки і діти з окупованих територій мовчать через страх, сором, недовіру до системи та ризик втратити родину або відчуття крихкої безпеки, яке їм вдалося відновити.

Олена з Харківщини (імʼя змінене) змогла розповісти про пережите лише через чотири роки. Під час окупації, коли вона залишилася без чоловіка, російський солдат фактично «призначив» себе господарем її дому. Відмова означала б загрозу для неї і восьмирічної доньки.

Після деокупації сімʼя воззʼєдналася, але травма залишилася - зруйнована довіра, почуття провини, роки психотерапії. І це не виняток. Це - патерн використання тіла як поля бою. Від початку повномасштабної війни лише до нашого благодійного фонду звернулися 183 постраждалих від СНПК - і це лише ті, хто наважився говорити з фахівцями, але не завжди з правоохоронними органами.

Що змінилося: Україна створює прецедент

У 2025 році Україна зробила крок, на який не наважувалась жодна країна під час війн такого масштабу. Було запроваджено державний механізм правового і соціального захисту осіб, постраждалих від сексуального насильства, повʼязаного зі збройною агресією російської федерації проти України, а також механізм надання їм невідкладних проміжних репарацій.

Для порівняння: у Хорватії законодавчий механізм визнання статусу та компенсації постраждалих від сексуального насильства, повʼязаного з війною, було ухвалено у 2015 році - більш ніж через 20 років після завершення збройного конфлікту. Україна ж ухвалила це рішення в умовах війни, що триває.

Закон №4067-IX дає змогу людям, які пережили зґвалтування, сексуальні тортури, сексуальне рабство, примусову вагітність та інші форми СНПК, отримати статус постраждалої особи та невідкладні проміжні репарації - включно з одноразовою виплатою, медичною і психосоціальною підтримкою - незалежно від наявності судового вироку чи участі у кримінальному провадженні.

Більше того, Україна офіційно визнала дітей, народжених внаслідок сексуального насильства, повʼязаного з війною, постраждалими від воєнного злочину. Це - прецедент світового рівня, який змінює саму логіку відповідальності держави перед постраждалими від сексуального насильства у війні.

Чому світ досі відводить очі

Тому що ця тема:

• руйнує міф про «війну лише на полі бою»,

• показує, що фронт проходить і через тіла цивільних,

• вимагає складних і дорогих рішень - медицини, психосоціальної підтримки, репарацій, правосуддя.

Натомість постраждалим часто пропонують мовчання замість справедливості.

Міжнародний досвід показує, що сексуальне насильство у війнах роками залишалося недорозслідуваним і безкарним. Після воєн на Балканах знадобилися десятиліття, щоб ці злочини були повноцінно визнані воєнними злочинами та злочинами проти людяності, а постраждалі - отримали правовий статус і доступ до репарацій. У більшості випадків такі рішення ухвалювалися вже після завершення конфлікту - і часто під тиском міжнародних судів.

Що стоїть на кону

Історії постраждалих від сексуального насильства - це не лише біль. Це ключові докази воєнних злочинів, на яких ґрунтується притягнення росії до відповідальності в міжнародних судах. Саме свідчення постраждалих стали головними доказами у справах міжнародних трибуналів щодо колишньої Югославії, які вперше закріпили сексуальне насильство як окремий воєнний злочин і злочин проти людяності. Це шлях до репарацій, відповідальності та юридичного визнання масштабів і системності злочинів. Україна має право не лише на перемогу. Вона має право на правду, зцілення і справедливість.

Куди звертатися по допомогу

Якщо ви або хтось із ваших близьких пережили сексуальне насильство, повʼязане з війною, важливо знати: ви не самі, і ви не винні. В Україні працюють спеціалізовані громадські та державні служби, які надають конфіденційну, безкоштовну і безпечну психологічну, медичну та правову допомогу людям, що пережили СНПК. Звернення по підтримку не зобовʼязує одразу подавати заяву до правоохоронних органів - це насамперед спосіб отримати допомогу і відновити відчуття безпеки та гідності.

Для багатьох постраждалих перший крок - це просто розмова з фахівцем, який розуміє, що таке сексуальне насильство у війні, і не ставить під сумнів ваш досвід. Саме так починається шлях до зцілення і до справедливості.

Повідомлення про СНПК - коли людина до цього готова - допомагає не лише їй самій. Воно стає частиною процесу притягнення злочинців до відповідальності і відновлення правди про те, що відбувається з Україною.