Колгоспні питання щодо іноземців, які українці

Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших. Джордж Орвелл «Колгосп тварин»

Чи стане Джорж Клуні новою зіркою французького кіно?

У грудні 2025 року американський актор Джордж Клуні з дружиною і дітьми отримали громадянство Франції. Це збурило багатьох французів, оскільки Клуні не відповідав вимогам законодавства щодо набуття громадянства. Він не прожив у Франції 5 років, як це вимагає закон. У 2021 році він придбав маєток і вказував, що із того часу це було основне місце проживання його сім’ї. Іншою вимогою законодавства Франції для набуття громадянства є складення кандидатом усного екзамену і володіння французькою мовою на рівні В1, що передбачає вміння вільно розмовляти. У багатьох інтерв’ю Клуні не міг промовити хоча б речення французькою, лише пояснював, що вивчає мову, але не надто здібний до цього. Із 1 січня 2026 року вимоги закону до рівня володіння мовою для набувачів громадянства у Франції підвищились до рівня В2. Ще однією вимогою до кандидата є отримання більшої частини прибутку у Франції, чого у Клуні не було.

Багато французів відреагували негативно на цю ситуацію, бо мало місце порушення принципу рівності усіх перед законом. Національним девізом Франції є «Свобода, Рівність, Братерство» (Liberté, Égalité, Fraternité), який з часів Великої Французької революції визначає принципи державного устрою. Зазвичай тривалість процедури від подання заяви до набуття громадянства Франції займає 1-2 роки. У Клуні все було інакше. Уряд Франції вимушений був зробити заяву щодо надання актору громадянства поза встановленого порядку, яка зводилась до того, що Клуні гідний отримати громадянство, бо робить внесок у вплив Франції на міжнародній арені та сприяє поширенню французької культури.

Отже, маємо надію побачити скоро Джорджа Клуні у французькому кіно.

Бий чужих (своїх)

А що у нас із прийняттям до громадянства? Хоч у нас нема ні Голівуду, ні Болівуду, та все ж. Чи всі іноземці рівні у набутті громадянства України, чи є рівніші за інших?

20 серпня 2024 року було прийнято Закон України №3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України».

У пояснювальній записці до проєкту цього закону, підготовленій Міністром внутрішніх справ України Ігорем Клименком, написано, що метою прийняття законопроєкту є законодавче закріплення можливості реалізації прав іноземців та осіб без громадянства, які захищають територіальну цілісність України, та членів їх сімей на набуття громадянства України. Як обґрунтування необхідності прийняття цього закону Клименко вказав таке:

«З початком російсько-української війни багато іноземних громадян виявили бажання добровільно захищати Україну зі зброєю в руках.

Із цією метою прийнято ряд законів, якими встановлювалися підстави та порядок проходження служби іноземними громадянами та особами без громадянства у збройних формуваннях України та щодо надання цим особам правових підстав для перебування на території України після припинення ними контракту про проходження воєнної служби.

Цією можливістю скористалися сотні іноземців, зокрема громадяни Російської Федерації, Грузії тощо».

Отже, Клименко стверджує про сотні іноземців, які служать у збройних формуваннях України і бажають стати громадянами України. До цього числа ще повернемось.

У пояснювальнісй записці знаходимо: «Ураховуючи введення в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відсутність повноцінного доступу до сервісів мережі «Інтернет», консультації з громадськістю щодо проєкту акта не проводилися».

Оттака ловися! Проєкт закону подано до Верховної Ради 9 серпня 2023 року. Клименко вигадав про відсутність повноцінного доступу до інтернету, щоб не консультуватись з громадськістю щодо змісту проєкту.

Далі генерал поліції Клименко стверджує:

«У законопроєкті відсутні положення, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією, створюють підстави для дискримінації, стосуються інших ризиків та обмежень, які можуть виникнути під час його реалізації.

Громадська антикорупційна, громадська антидискримінаційна та громадська гендерно-правова експертизи не проводилися».

Ці два речення, як на мене, містять протиріччя. Клименко спирається виключно на власні переконання, ігноруючи точки зору інших людей. Те, що для генерала поліції здається незагрозливим для прав та свобод, для рядової людини зазвичай означає протилежне.

Закон №3897-ІХ прийнято, він діє. За час, що минув, можемо проаналізувати його ефективність, оцінити досягнення цілей, проголошених у пояснювальній записці до його проєкту.

Мене цікавить набуття громадянства України за територіальним походженням. Мова йде про іноземців, які народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, потім виїхали за кордон, де отримали громадянство іншої держави. Актуальним є становище таких етнічних українців, які у 90-х і 2000-х виїхали до Росії, де заробітки у окремих сферах були вищими, жили і працювали там, набули громадянство РФ. До початку російсько-української війни вони повернулися до України, отримали посвідки на постійне проживання в Україні, пенсіонери з їх числа отримують пенсію в Україні. Ці люди подали документи на набуття громадянства України за територіальним походженням. Стаття 8 Закону «Про громадянство України» це дозволяє за умови припинення іноземного громадянства.

Однак ця можливість зупинена пунктом другим розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ, яким передбачено таке:

Реалізація державної політики у сфері громадянства територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби України, посольствами та консульськими установами України стосовно громадян Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:

розгляд заяв про набуття громадянства України, поданих до набрання чинності цим Законом, зупиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні;

прийняття заяв про набуття громадянства України від громадян Російської Федерації припиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Зазначені особливості не поширюються на:

1) осіб, які мають визначні заслуги перед Україною чи прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, їх подружжя;

2) осіб, які в установленому законодавством України порядку проходять/проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, їх подружжя;

3) осіб, які в установленому законодавством України порядку отримали посвідку на тимчасове проживання відповідно до частини двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", їх подружжя;

4) неповнолітніх дітей, які мають законні підстави для набуття громадянства України.

Виходить, що від громадянина Таджикистану, який народився в Україні, приймають заяву про набуття громадянства України, а від громадянина РФ не приймають. Також є 4 винятки щодо громадян РФ, від яких можуть прийняти таку заяву. Перший стосується права Президента України прийняти такого іноземця до громадянства України за визначні заслуги перед Україною і якщо це становить державний інтерес для України. Зрозуміло, що цей виняток є особливим і рідкісним, на який не може розраховувати пересічна особа. Другий і третій стосуються молодих чоловіків, які проходили військову службу. Жінки і чоловіки старші за 60 років не можуть розраховувати на ці винятки. Четвертий надає право 17-річним, чого немає у дорослих жінок і чоловіків.

Ці винятки встановлюють нерівність прав окремих категорій громадян РФ у порівнянні із іншими громадянами РФ щодо набуття громадянства України.

Наведу кілька норм Конституції України, які, на мою думку, стосуються цієї ситуації.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Отже, Конституція України проголошує рівність прав. Це означає, що громадянин РФ, який народився в України, повинен мати рівні права з громадянином Таджикистану, який також народився в Україні, щодо права подати заяву на набуття громадянства України. Рівні права повинні мати 17-річний, 30-річний громадянин РФ, який служив у ЗСУ і 65-річний, який не може служити у силу віку. Такі ж рівні права повинні мати і жінки із громадянством РФ.

У пояснювальній записці до проєкту Закону №3897-ІХ нічого не зазначається про те, що прийняття цього Закону викликане інтересами посилення національної безпеки України, мовляв, для попередження проникнення російських розвідників і шпигунів. Зате можна говорити про приховану неправду міністра внутрішніх справ Клименка про те, що цей Закон не містить положень, що впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, створюють підстави для дискримінації. Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ порушує рівність прав іноземців у набутті громадянства України і робить одних громадян РФ «рівнішими» за інших. При цьому мова йде не про якихось вороже налаштованих громадян РФ, які понаїхали під час війни, або нехай навіть «хороших», які не хочуть мати ніякого відношення до війни, вирішили позбутися громадянства РФ або підтримати Україну у такий спосіб. У першу чергу мова йде про права етнічних українців і людей, які безперервно проживали на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років, тобто ще до початку війни. Нема ніякого раціонального пояснення, для чого обмежувати їх права у набутті громадянства України до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Президентські індульгенції

Щодо ризиків вчинення корупційних правопорушень, які, на думку Клименка, відсутні у Законі №3897-ІХ, то показовим є кейс із наданням громадянства України відомому журналісту і блогеру громадянину РФ Невзорову Олександру Глібовичу у червні 2022 року. Президент України надав йому громадянство України, як особі, яка має визначні заслуги перед Україною чи прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України. Хоч це мало місце й до прийняття Закону №3897-ІХ, але така підстава прийняття до громадянства якраз закріплюється пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, як виняток із правил. Тому для розуміння того, як Президент може діяти надалі після підписання ним Закону №3897-ІХ, спробуємо зрозуміти логіку його дій.

Володимир Зеленський прокоментував надання ним громадянства України Невзорову за те, що той формулює проукраїнську позицію, є «нашою зброєю» проти російської влади. Ці слова Президента начебто мають відображати радість чи гордість за те, що він видав указ про прийняття такого поважного іноземця до громадянства України. Але в цьому я дещо сумніваюсь, бо указу нема на сайті Президента України, а на мій запит про отримання копії указу отримав відмову. Зазвичай приховують те, за що соромно. Соромитись є за що, бо електронну петицію щодо заборони надання громадянства Невзорову підтримали більше 25000 українців. Відповідь Президента на цю петицію носила формальний характер.

Я не маю нічого проти Невзорова особисто. Це розумний чоловік зі специфічним почуттям гумору. Свої коментарі політичних подій він подає у оригінальний спосіб. Але постає питання: чи становлять державний інтерес для України його відео на ютубі? Сумніваюсь у цьому. Невзоров у своїх відео критикує і висміює російську владу із сарказмом та іронією. Але ж він це робить не для України. Це його робота. Це може бути вираженням його позиції до війни і несправедливості. Він був довіреною особою Путіна на виборах, депутатом державної думи кілька каденцій, перестав бути із невідомих нам підстав. Його критика російської влади може бути бажанням помститися за якісь неотримані блага, прагненням просвітлювати росіян для зміни влади, задоволенням власного его (доповніть вашими припущеннями)… Сам Невзоров пояснював, що критикує російську владу, не тому що отримав українське громадянство, він це робив би і без нього. А після отримання українського паспорту Невзоров висував гіпотези, як поступить російська влада із його громадянством РФ, проте не висловлювався про вчинення дій щодо припинення свого громадянства РФ. А такі дії іноземця, який набув громадянства України, є вимогою статті 9 Закону України «Про громадянство України». Невчинення таких дій ставить не тільки правове, а й моральне питання про щирість бажання Невзорова набути громадянство України.

Отже, у мене, як і у підписантів згаданої електронної декларації, є питання до Президента України щодо підстав указу про прийняття до громадянства України Невзорова.

Я направив запит до Офісу Президента України, у якому просив:

1) надати копію Указу Президента України про прийняття до громадянства України Невзорова,

2) повідомити, чи було підставою прийняття до громадянства України Невзорова те, що він мав визначні заслуги перед Україною? Якщо так, просив вказати, які визначні заслуги перед Україною мав Невзоров на момент прийняття до громадянства України,

3) повідомити, чи було підставою прийняття до громадянства України Невзорова те, що прийняття його до громадянства України становить державний інтерес для України? Якщо так, просив вказати, який державний інтерес для України це становило,

4) надати копію заяви Невзорова про прийняття до громадянства України,

5) надати копію подання центрального органу виконавчої влади України на ім'я Президента України про те, що Невзоров має визначні заслуги перед Україною або що прийняття його до громадянства України становить державний інтерес для України,

6) надати копію протоколу Комісії при Президентові України з питань громадянства із рішенням про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяви Невзорова про прийняття до громадянства України,

7) повідомити число осіб, прийнятих до громадянства України у період з 25 серпня 2024 року по теперішній час, які мали визначні заслуги перед Україною чи прийняття яких до громадянства України становило державний інтерес для України,

8) повідомити число громадян Російської Федерації, прийнятих до громадянства України у період з 25 серпня 2024 року по теперішній час, які мали визначні заслуги перед Україною чи прийняття яких до громадянства України становило державний інтерес для України.

Із отриманої відповіді вбачається, що указ Президента України про прийняття до громадянства України Невзорова є інформацією з обмеженим доступом.

Що приховувати, коли Президент Зеленський і Невзоров підтвердили цей факт? Адже мова йде про державний інтерес для України, а не інтерес Зеленського чи когось із його команди. Також у листі зазначається, що із 25 серпня 2024 року до 4 грудня 2025 року до громадянства України було прийнято 69 осіб, які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, з них 28 – громадяни РФ. Хто ці люди?! Які заслуги маються на увазі?

Також я направив запит до Державної міграційної служби України, яким просив:

1) надати копію Указу Президента України про прийняття до громадянства України Невзорова,

2) повідомити, чи подавав громадянин РФ Невзоров декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка має визначні заслуги перед Україною або прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України? Якщо так, просив вказати коли і яким органом (установою) була прийнята ця декларація,

3) повідомити кількість заяв громадян РФ про набуття громадянства України, розгляд яких територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС України зупинено із 25 серпня 2024 року по теперішній час,

4) повідомити, скільки повернуто заяв від громадян РФ про набуття громадянства України, поданих до територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС України із 25 серпня 2024 року по теперішній час,

5) повідомити, скільки громадян РФ прийнято до громадянства України у період із 1 січня до 31 грудня 2021 року,

6) повідомити, скільки громадян РФ прийнято до громадянства України у період із 1 січня до 31 грудня 2022 року,

7) повідомити, скільки громадян РФ прийнято до громадянства України у період із 1 січня до 31 грудня 2023 року,

8) повідомити, скільки громадян РФ прийнято до громадянства України у період із 1 січня до 31 грудня 2024 року.

Про Невзорова мені також відмовили. Але надали статистичну звітність ДМС України.

У мережі я бачив кілька відповідей ДМС України під час війни на запити про кількість громадян РФ, які набули громадянство України. Числа чомусь відрізняються. Я буду керуватися отриманою відповіддю, із якої вбачається, що у 2021 році до громадянства України прийняли 16 громадян РФ. Якщо взяти це число за довоєнний стан прийняття до громадянства України громадян РФ, то виходить, що пункт другий розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ прийнято, щоб не розглядати звернення 16 громадян РФ. При цьому Президент за 1 рік і 3 місяці після прийняття Закону №3897-ІХ надав громадянство України 28 «заслуженим» громадянам РФ. Із цього вбачаю сумнівність необхідності зупинення розгляду заяв про набуття громадянства України, поданих до набрання чинності Законом №3897-ІХ і припинення прийняття нових заяв. Бо виходить, що Президент одним надає громадянство за якісь заслуги, які суспільство не знає, а інші мусять чекати рік після закінчення війни, щоб подати заяву.

Нагадаю, метою прийняття Закону №3897-ІХ було проголошено реалізацію прав іноземців, зокрема громадян РФ, які захищають територіальну цілісність України, та членів їх сімей на набуття громадянства України. Міністр внутрішніх справ Клименко послався на сотні громадян РФ, які воюють за Україну і потребують її громадянства. Якби це була правда, то після прийняття Закону №3897-ІХ до громадянства України мали б бути прийняті сотні осіб, враховуючи тих, які проходять службу у збройних формуваннях України, їх дружин і дітей. Але за весь 2024 рік таких виявилось 10 осіб. За такої кількості нема підстав з’ясовувати, скільки їх було за 4 місяці після прийняття Закону №3897-ІХ.

На те, що «сотні Клименка» можуть бути вигадкою, вказують нещодавні події із заявою Російського Добровольчого Корпусу від 27 грудня 2025 року про загибель їх командира Дениса Капустіна. РДК, за повідомленням ЗМІ, проводить бойові дії у складі підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У той же день опозиційний до російської влади Телеканал Дождь взяв інтерв’ю у військового аналітика Руслана Левієва щодо ролі РДК у російсько-українській війні. Той повідомив, що слідкує за всіма підрозділами ЗСУ, які беруть участь у бойових зіткненнях і переглядає їх відеозвіти. РДК таких звітів не має, їх участь є епізодичною і носить більше показовий характер, щоб створити враження боротьби росіян проти російської армії. Чисельність РДК Левієв не може визначити. Вже 1 січня 2026 року з’явилось нове повідомлення, що Капустін живий, попереднє повідомлення про його смерть було створено для введення в оману російських спецслужб, які замовили його вбивство, та ще й сплатили за це винагороду пів мільйона доларів, які використані на підсилення підрозділів ГУР.

Що робити

На мою думку, дія пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ має бути припинена. Це можна зробити шляхом прийняття Верховною Радою України нового закону про втрату чинності вказаним пунктом. Проте на таку можливість не можуть впливати ті, чиїх прав це стосується. Для тих, хто хотів би діяти, а не чекати, я б рекомендував подати до органу ДМС України заяву про оформлення набуття громадянства України із зобов’язанням припинити іноземне громадянство. Цю заяву буде повернуто на підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ. Такі дії органу ДМС треба оскаржити до суду. Перспективу такого позову я б не назвав туманною. Частиною третьою статті 39 Закону України «Про правотворчу діяльність» передбачено, що перехідні положення не можуть міститися в нормативно-правовому акті про внесення змін до іншого нормативно-правового акта. Закон №3897-ІХ є нормативно-правовим актом про внесення змін до інших нормативно-правових актів. Отже, є підстави для того, щоб суд не посилався на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ. Крім того, частиною четвертою статті 6 Кодексу адмінінстративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Вище я наводив норми Конституції України, яким не відповідає пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ. Закон України «Про громадянство України» є первинним законом по відношенню до Закону №3897-ІХ, має вищу юридичну силу і не містить обмежень для громадян РФ.

Побажав би майбутнім позивачам, щоб їх справи розглядали судді із критичним мисленням і сміливістю. Але це вже не залежить від самих позивачів. У разі відмови у задоволенні позову з’явиться шанс звернутися до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційним пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ.

Цей шлях скоріше буде довгим, аніж коротким, але дорогу здолає той, хто йде.

Висновки

1. Реалізація прав іноземців та осіб без громадянства, які захищають територіальну цілісність України, для чого був прийнятий Закон №3897-ІХ, не потребувала обмеження права громадян РФ у набутті громадянства України. При прийнятті цього Закону не враховано інтереси етнічних українців, які є громадянами РФ і мали право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

2. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ порушується рівність прав, штучно створено перешкоди для розгляду і прийняття заяв про набуття громадянства України за територіальним походженням.

3. За умови встановленням обмежень для громадян РФ щодо прийняття до громадянства України, особливої ваги набуло право Президента України прийняття до громадянства України іноземців, які мають визначні заслуги перед Україною чи прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України. Це право є суб’єктивним, бо нема критеріїв визначних заслуг перед Україною і того, що становить державний інтерес для України. У громадян України нема можливості перевірити підстави такого прийняття до громадянства.

4. Якщо керуватися отриманою мною відомчою статистичною звітністю ДМС України, то війна не вплинула на кількість громадян РФ, які набули громадянство України. Це дозволяє прогнозувати, що припинення дії пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ не матиме негативних наслідків, а захистить права осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.