Добросовісність в договірному праві: підхід Верховного Суду

Сила права - не лише в його букві, але і в дусі. Дух права - це прагнення до справедливості, рівності, людяності, що виражає глибинний зміст правової норми, її головну мету та ідею.

Дослідження сутності дихотомії букви і духу права спрямоване на розкриття правової природи права. Воно певною мірою сприяло становленню різних підходів, напрямків, правових шкіл, визначенню сутності права, розкриттю його змісту.

Дух права охоплює цінності, передусім, мораль, що сформувало окремий напрямок інтерпретації - «ціннісне тлумачення», яке сприймається як розширювальне - тлумачення через призму понять верховенства права, правової держави, належної правової процедури, рівності, розумності, справедливості та добросовісності.

Водночас, зауважу, що в судовій практиці буква і дух закону (права) у тлумаченні використовуються нерівномірно. Пріоритет у тлумаченні, безперечно, належить букві. Водночас, до аналізу духу права, зокрема, через категорію добросовісності, все частіше вдається у своїх постановах Верховний Суд, кілька з яких ми розглянемо у цій статті.

Варто відразу зауважити, що добросовісність - не лише морально-етична максима, це принцип цивільного права, принцип будь-якого процесу. Це реальний правовий інструмент, який визначає межі поведінки учасників правовідносин.

У договірному праві принцип добросовісності проявляється зокрема у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки. Оцінюючи дії особи на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов’язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (пункт 6.20. постанови Великої палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зауважує, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов’язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Так відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Отже, при розгляді будь-якого цивільно-правового спору суд має підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного з точки зору відповідності його стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору, адже саме такий підхід відповідає не тільки букві, але й духу договірного права.