Підстави для визнання Закону України «Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (проект № 3426) таким, що не відповідає Конституції України, в разі його підписання Президентом Україн
Підстави
для визнання Закону України «Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (проект № 3426) таким, що не відповідає Конституції України, в разі його підписання Президентом України
Встановлення на рівні закону мораторію на підвищення цін на всі види лікарських препаратів вітчизняного та закордонного виробництва не узгоджується з пунктом 3 статті 116 Конституції України, згідно з яким забезпечення проведення цінової політики віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, та статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення», за якою зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які затверджують або регулюють ціни (тарифи).
Крім того, зазначене положення суперечить також рішенню Конституційного суду України від 2 березня 1999 р. № 2-рп/99 та від 10 лютого 2000 р. № 2-рп/2000.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги виходив з того, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України “забезпечення проведення цінової політики Кабінетом Міністрів України означає реалізацію ним визначених названим Законом України (“Про ціни і ціноутворення”) основних начал встановлення і застосування цін і тарифів, що логічно включає регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними”. Тому, приймаючи закон, спрямований на безпосереднє регулювання цін і тарифів в окремій сфері, без врахування основного стратегічного напряму ціноутворення– забезпечення збалансованого ринку товарів – Верховна Рада України вийде за межі повноважень, визначених статтями 85 та 92 Конституції України, чим порушить статті 6 і 19 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 лютого 2000 р. № 2-рп/2000 встановив, що«<…> принцип поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) означає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, реалізуючи свої повноваження, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України) <…><…>Невід'ємною частиною реалізації засад політики ціноутворення в державі є визначення механізму та конкретних органів, на які покладено обов'язки щодо забезпечення виконання політики в цій сфері. Такими органами, зокрема, є: Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які можуть бути затверджені відповідними органами виконавчої влади фіксовані та регульовані ціни і тарифи, порядок реалізації повноважень цих органів в галузі встановлення і застосування цін і тарифів, здійснення контролю за цінами (тарифами); органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, які встановлюють тарифи оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг<…> <…>Здійснивши безпосереднє регулювання цін і тарифів, Верховна Рада України, по суті, втрутилась у сферу повноважень відповідних органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і в такий спосіб порушила принцип поділу державної влади, що суперечить статтям 6, 19, 116, 137, 143 Конституції України».
Запровадження будь-якого мораторію передбачає тимчасовий період його дії. Проте зазначений проект пов’язує закінчення мораторію на підвищення цін на лікарські препарати із настанням невизначених обставин, зокрема завершенням фінансової кризи, погашенням заборгованості із виплат заробітної плати, стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів (в Україні в цілому). Це положення не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, оскільки наділяє органи влади та їх посадових осіб повноваженнями на свій розсуд визначати дію в часі невизначеного кола нормативно-правових актів, зокрема у сфері ціноутворення.
