Державна влада — це антигерой для сучасного українського суспільства. А співробітники МВС — тим паче. “Кришування” наркобізнесу, проституції та іншого криміналу, хабарництво, рудименти садизму, вірне прислуговування політикам та крупному бізнесу — такі хар
Важко заперечити слушність обурень, що були викликані заявами представників МВС про необхідність збільшення повноважень поліції (презумпція правоти поліцейського і т.д.). Але в цих заявах є щось таке, що — в ідеалі — мало би імпонувати.
Аваков заявив, що поліція має отримувати “більше довіри суспільства”. Чи має він рацію? І так, і ні. Поліція як озброєний орган держави справді мала б користуватися довірою і повагою суспільства, бо сам інститут держави, саме явище влади за адекватних умов мали би бути зосередженням авторитету. Але хіба є умови нинішньої України адекватними? Звичайно ж, ні. А тому слова Авакова — це лиш привід для настороги.
За своєю природою істинна політична влада є завжди чимось вищим за суспільство. Це характерно і для монархій, і для аристократичних республік, і навіть для республік третього стану на кшталт ранніх США. Чудовим прикладом культу політичної влади є німецькі держави ХІХ ст., зокрема Пруссія.
Суспільство, людська маса — це носій жіночого, пасивного начала. Над суспільством завжди має стояти когорта людей і/або певний інститут, які відносно нього є зосередженням чоловічих якостей. Тут жодною мірою не йдеться про всевладність держави і пасивність суспільства. Навпаки: якщо над народом стоїть гідний і авторитетний політичний провід, народ належним чином структурується і демонструє бажану активність.
Україні до реалізації змальованої у попередньому абзаці схеми більш, ніж далеко. Навіть якщо не говорити про загальну кризу держави, котра спостерігається у сучасному світі, ситуація, що існує в сучасній Україні, в принципі не дозволяє бачити в кокарді поліцейського відблиск державної бронзи. Політичні еліти, що правили в нашій країні протягом останньої чверті століття, зруйнували довіру суспільства до держави. Відчуженість від стратегічних національних інтересів, корумпованість, нездатність вирішити елементарні проблеми — все це мало в'яжеться з рисами, які повинна демонструвати влада, аби отримати повагу з боку суспільства.
Державна влада — це антигерой для сучасного українського суспільства. А співробітники МВС — тим паче. “Кришування” наркобізнесу, проституції та іншого криміналу, хабарництво, рудименти садизму, вірне прислуговування політикам та крупному бізнесу — такі характеристики свідчать про всю структуру МВС не найкращим чином. І зміною вивісок із “Міліції” та “Поліцію”, новими уніформами та частковими кадровими оновленнями ситуації не зарадиш.
Характер політичної еліти, що продовжує перебувати при владі, змушує усвідомити неприємну річ: українському суспільству й надалі доведеться бути у якомусь сенсі “анархічним” (точніше — налаштованим проти нинішньої держави). Фрідріх Ніцше якось писав: “Часи королів минули: те, що сьогодні називається народом, не заслуговує королів”. Ми ж можемо сказати: те, що сьогодні називають державою, не заслуговує на повагу.
А тому ініціативи щодо збільшення повноважень поліції мають зустріти належний опір. Жодні красиві фрази не повинні затуманювати справжню суть процесів, які нам намагаються нав'язати. Нинішнє закручування гайок — це лиш закручування гайок, і нічого більшого.
Якщо ми хочемо, аби на нашій землі виникла держава, яка дійсно викликатиме повагу, то маємо стерегтися спокуси визнати цінність нинішнього симулякра.
