Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
23.08.2016 20:48
Чи можлива спільна українсько-польська політика пам'яті
Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояк
У випадку країн Центрально-Східної Європи політика пам'яті залишається тісно пов'язаною зі сферою міжнародних відносин. Виходячи на геополітичний рівень, вона працює в двох режимах: або сприяє консолідації, або призводить до погіршення стосунків. Протягом останніх місяців ми були свідками того, як польська і українська політики пам'яті, що здійснювалися у відповідності до внутрішніх суспільно-політичних обставин кожної з країн, ставали чинниками напруги у стосунках. Якщо ж ми врахуємо те величезне значення, яке для Польщі та України має взаємна консолідація, то прийдемо до усвідомлення невтішного і парадоксального стану речей: те, що було викликаним турботою про національні інтереси, певною мірою їм шкодило. З розуміння цієї проблемної ситуації виникає питання: чи можлива така політика пам'яті, яка відповідатиме внутрішнім потребам України та Польщі, але водночас буде їх (ці країни) зближувати, а не роз'єднувати? Чимало сторінок спільного історичного минулого, а також характер завдань, які сьогодні стоять перед Україною та Польщею, дозволяють ствердно відповісти на це питання.Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Cпеціальні військові операції – міжнародна політика кремля Сергій Пєтков 10:18
- 100 днів, які не повернули мир в Україну Дмитро Пульмановський 10:15
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею Юрій Бабенко вчора о 15:32
- Як енергетичні компанії оптимізують КІК: досвід ЄС та українські реалії Ростислав Никітенко вчора о 11:46
- 4 помилки, які заважають власнику бізнесу побудувати сильну компанію Олександр Висоцький вчора о 10:27
- Где покупать жилую недвижимость и какую? Володимир Стус 21.04.2025 23:53
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям Сергій Пєтков 21.04.2025 19:52
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? Ксенія Оринчак 21.04.2025 16:53
- Компенсація 1,5 млн грн моральної шкоди з рф на користь киянина за "повітряні тривоги" Світлана Приймак 21.04.2025 10:20
- Розпоряджання землею під час війни: поради юриста Сергій Пагер 21.04.2025 08:57
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи Сергій Пєтков 20.04.2025 19:43
- Рішенням суду з працівника (водія) стягнуто упущену вигоду Артур Кір’яков 19.04.2025 18:25
- Чому корпоративний стиль – це більше, ніж просто форма Павло Астахов 19.04.2025 12:09
- От трансфера технологий к инновационному инжинирингу Вільям Задорський 18.04.2025 21:33
- Начинается фаза глобального разгона инфляции и масштабных валютных войн Володимир Стус 18.04.2025 18:53
Топ за тиждень
- Терези Феміди: статистика виправдувальних вироків в Україні – симптом чи вирок системі? 481
- Як комплаєнс допомагає громадським організаціям зміцнити довіру та уникнути ризиків 226
- Модель нової індустріалізації України 182
- Професії зникають, навички – у тренді 170
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? 141
Популярне
-
Львів планує відкрити заміський тролейбусний маршрут до сусіднього села
Бізнес 24017
-
Індія купить "боїнги", від яких через торгову війну зі США відмовився Китай
Бізнес 11979
-
"Дитячий бонус" $5000: Білий дім збирає ідеї для збільшення народжуваності у США
Бізнес 4722
-
Французьке посольство хоче купити історичний будинок у центрі Києва – компанія НЕСТ
уточнено Бізнес 4622
-
Дефіцит вітаміну D, ймовірно, впливає на збільшення випадків раку товстої кишки: деталі
Життя 4503
Контакти
E-mail: [email protected]