Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
23.08.2016 20:48
Чи можлива спільна українсько-польська політика пам'яті
Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояк
У випадку країн Центрально-Східної Європи політика пам'яті залишається тісно пов'язаною зі сферою міжнародних відносин. Виходячи на геополітичний рівень, вона працює в двох режимах: або сприяє консолідації, або призводить до погіршення стосунків. Протягом останніх місяців ми були свідками того, як польська і українська політики пам'яті, що здійснювалися у відповідності до внутрішніх суспільно-політичних обставин кожної з країн, ставали чинниками напруги у стосунках. Якщо ж ми врахуємо те величезне значення, яке для Польщі та України має взаємна консолідація, то прийдемо до усвідомлення невтішного і парадоксального стану речей: те, що було викликаним турботою про національні інтереси, певною мірою їм шкодило. З розуміння цієї проблемної ситуації виникає питання: чи можлива така політика пам'яті, яка відповідатиме внутрішнім потребам України та Польщі, але водночас буде їх (ці країни) зближувати, а не роз'єднувати? Чимало сторінок спільного історичного минулого, а також характер завдань, які сьогодні стоять перед Україною та Польщею, дозволяють ствердно відповісти на це питання.Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін 03.11.2024 21:00
Топ за тиждень
Популярне
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 23067
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 10936
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 10769
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
4920
-
Антонов перевіз до США спеціальний космічний супутник "Гера" – фото
Бізнес 4373
Контакти
E-mail: [email protected]