Висловлювання Кравчука про Верховну Раду: свідома провокація, чи хід на випередження?

Пишучи цю статтю, відчуваю якусь внутрішню розгубленість, але не писати, промовчати означало б визнати, що тишком-нишком Україна втрачає не лише матеріальні надбання, але і що є в десятки разів коштовніше – морально-етичні еталони, соціальні цінності та до

Пишучи цю статтю, відчуваю якусьвнутрішню розгубленість, але не писати, промовчати означало б визнати, що тишком-нишкомУкраїна втрачає не лише матеріальні надбання, але і що є в десятки разівкоштовніше – морально-етичні еталони, соціальні цінності та дороговкази.

Звання Президента в Україніохороняється законом і зберігається довічно. Саме це і накладає на носія такогозвання певні обмеження у діях чи висловлюваннях. Така людина,  першою чергою, має бути суспільно-соціальнимвзірцем, етичним авторитетом, прикладом для наслідування усією нацією.

Приводом до написання таких рядківстали слова Леоніда Кравчука сказані в інтерв’ю для «5 каналу». Було сказано майжедослівно таке: «Я подивився на ці парламентські бійки, на цей непотріб, якийзараз в парламенті. Я не можу вжити іншого слова! Я дійшов до висновку, щопарламент вийшов за межі розумного, доцільного».

«І ось ці систематичні бійки. Це жне перша! Президент має всі підстави розпустити такий парламент. Народ цесприйме під оплески».

Скажу одразу, як оплесками несприймаю самі висловлювання відносно законодавчого органу, так оплесками несприйму і незаконний розпуск самої Верховної Ради. Як може такий поважнийдержавний муж, який повинен бути для українського, а, можливо, і для світовогосуспільства певним етичним еталоном, заявляти відверто провокаційні щододотримання законодавства та образливі навіть для простих громадян слова?

Не зважає «перший» президент, що КонституцієюУкраїни передбачено чіткий та вичерпний перелік повноважень Президента України,який зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України. Важливо зазначити, що Основнийзакон взірця 1996 року (власне, чинний) в частині повноважень Президента,особливо що стосується розподілу повноважень з Верховної Ради і також їїрозпуску, суттєво відрізняється від закону взірця 2004 року.

Не зважає «перший» навіть на те, щоКонституційний суд визнав законним проведення парламентських виборів в жовтні2012 року. Зробивши висновок стосовно розпуску парламенту, Леонід Макаровичнічого не говорить про дочасні вибори. Будемо з Президентом, але без ВР? Чи це часом не спонукання до усунення однієї згілок влади? Тим більше, що є вже попередньо схвалений законопроект провнесення змін до Конституції стосовно перенесення термінів виборів.

У найвищому законі країни встановлено,що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,виконавчу та судову. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україніналежить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами абопосадовими особами. Публічні заклики повалення конституційного ладу абозахоплення державної влади, а саме так можна трактувати вищезазначені заяви, наскількивідомо, дисонує з чинним українським законодавством.

Хочеться сподіватись, що все це лишедомисли та припущення, і що Леонід Макарович, як далекоглядний політик, зробив лишекрок на випередження, щоб застерегти від можливих швидких рішень та дій нашихінших високопосадовців.

Дивно й те, що заяви пана Кравчуказбіглись в часі з висловлюваннями Віктора Федоровича про удосконалення базовихположень Основного Закону, які відповідали б реаліям сучасного світу.

Тут виникають вже інші питання. Чиісторія з Конституційною асамблеєю не буде Податковим кодексом №2, коли дискусіївелись довкола одного документа, а прийняли практично інший, і що, власне, проявилосьв масових протестах? Чи чиновники знов не понапридумують чогось такого, на щопотрібно буде накладати вето? Чи не стануть українські реалії такими, якими є,наприклад, реалії білоруські, чи північнокорейські?

У цьому випадку також хотілось бисподіватись, що це лише безпідставні домисли та припущення. Але в будь-якомуразі відчуття суцільної ентропії і надалі присутнє, і однозначно стверджувати можналише одне – запитань більше, ніж відповідей, а морально-етичні цінності неначерозчиняються у просторі, розмиваються в українському просторі морально-етичніриси політичних особистостей які мають бути за взірець, бути як приклад длянаслідувань у суспільстві.