У цей вівторок – саме напередодні святкування Старого (Нового) року 13 січня 2015 року імперський Міністр оборони (РФ) Сергій Шойгу заявив, що найближчим часом відпрацює та затвердить план оборони Росії на 2016-2020 роки. Одіозна постать очільника військового відомства країни, яка фактично веде не об’явлену війну з Україною, не вагаючись прийняла рішення відкоригувати узгоджений позаторік 49 міністерствами та відомствами аналогічний план від 29 січня 2013 року.
Формально російський міноборони наголосив на «необхідності забезпечити сучасне розташування та суворе виконання держоборонзамовлення та прагнення вийти на встановлені параметри щодо сучасних зразків озброєння та військової техніки».
Але при цьому, в якості аргументів, Шойгу не забув згадати про розірвані відносини з НАТО, що «поставило альянс на роль потенційного ворога», питання анексованого Криму. А також, як він її бачить, - «громадянської війни на Донбасі». Із спритністю військового стратега міністр оборони Сергій Шойгу старанно вживає запозичені у Верховного головнокомандувача терміни «ополченці, партизани, місцеві бійці опору».
Важко сказати, чому керівника російської військової машини нажахали війська НАТО, яким останнім часом залишалося лише шукати російські підводні човни та літаки, які вперто грали в мовчанку та наче хижаки «не бачили різниці у чужій та своїй території» та активно провокували пілотів та моряків північноатлантичного альянсу на дії у відповідь.
Серед інших причин для корекції плану оборони країни - нарощування інфраструктури НАТО в Прибалтиці (Польщі, Румунії). А саме - створення складів озброєнь, логістичних схем постачання запасів пального, амуніції, припасів, законсервованих медичних модулів.
Звісно, накопичення військ та вдосконалення інфраструктури країн-членів НАТО, які відбуваються як плановий процес на тлі глобалізації та інформаційної революції, якщо і може злякати, то тільки країну, яка сама прагне стати світовим жандармом, нав’язуючи не тільки своє бачення шляхів подальшого розвитку, а й вперто не бажаючи бачити, що її дружби вже не хочуть вчорашні сусіди та стратегічні партнери (особливо слов’янського табору).
Але, як на мій погляд, вінцем стратегічної думки Шойгу стало створення так званого Об’єднаного стратегічного командування в арктичній зоні. Як повідомляють імперські ЗМІ, до теперішнього часу в основному вже сформовані угруповання військ нового командування на острівних територіях Росії в Арктиці, в тому числі на Новій Землі, Новосибірських островах, острові Врангеля, а також на мисі Шмідта.
У зв’язку з цим логічним буде передбачити, що контроль над Арктикою та величезними запасами природних ресурсів необхідний Росії вже зараз на випадок глобальної, ядерної війни, яка спроможна знищити усе живе на материках. Питна вода та ресурси – це дійсно потужний мотиватор для збільшення свого географічного впливу та розвитку більш сучасних систем озброєння, спроможних діяти навіть в 40-градусний мороз.
Залишається сподіватися, що рекордне падіння курсу рубля та зниження ціни на нафту, внаслідок яких життя в Росії перестає бути таким райдужним, а плани керівництва настільки неосяжними для розуму, стануть тими запобіжниками, які вгамують хворобливу уяву російських керівників, щодо шансів стати світовими господарями та повернуть їх на грішну землю.
Адже навіть бункер в Антарктиці із питною водою та запасами продовольства на 100 років не зможе врятувати від світового осуду, а прагнення зациклитися в своєму закуточку та блокувати прихід нових товарів, технологій, розроблених у кооперації зі світовими брендовими командами, не захистить від гальмування еволюційного розвитку в нашому, такому чутливому до глобальних змін, капіталістичному за суттю світі.
