Юрисдикційна підсудність спору про знесення самочинного будівництва

Спір за позовом ДАБІ про зобов’язання знесення самочинного будівництва не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

15.11.2016 р. вирішуючи питання проусунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції нормматеріального права стосовно знесення самочинного будівництва, колегія суддівСудової палати в адміністративних справахВерховного Суду України розглядаючисправу №21-1959а16 виходила з нижчевикладеного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право насправедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежнимі безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС доадміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чибездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо такихрішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено іншийпорядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, щоспір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикціїадміністративних судів.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративнихсправах, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права зогляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАСкомпетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єктавладних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єктвладних повноважень» позначаєорган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службовуособу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій наоснові законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт7 частини першої статті 3 КАС).

ВАЖЛИВО: Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України,іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не єсуб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише заадміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасовузаборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4)про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи,демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний переліквипадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачамив адміністративному процесі за позовами суб’єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС зазначено, що вінших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бутивідповідачами у адміністративній справі за позовом суб’єктів владнихповноважень.

Отже, до компетенції адміністративнихсудів належать спори за зверненням суб’єкта владних повноважень, в якиходночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законамиУкраїни випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта,перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усуненняпорушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельнихнорм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельногоконтролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис проусунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності,будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільноговиконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно невиконала вимоги, встановлені у приписі, орган державногоархітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочиннозбудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правовоїнорми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність йогоосновних ознак, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визнанийсамочинним, зокрема якщо такий об’єкт: 1) збудований або будується на земельнійділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належногодозволу  чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотнимипорушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечитьсуспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушеннябудівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної владиабо органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язатиособу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яказдійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, такенерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яказдійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочиннебудівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведеннямземельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК).

ВАЖЛИВО: Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою іможливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством Українизаходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом статті 177 ЦК об’єктисамочинного будівництва належать до об’єктів цивільних прав.

З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільногопроцесуального кодексу України, частини першої статті 15 ЦК України правомзвернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання абооспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким наданоправо захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільніінтереси.

Більше того, як передбачено Постановою Верховного судуУкраїни від 14.12.2016 р. у справі №6-2554цс16 визначальноюознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикціяадміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин істосується саме цих відносин.

ВАЖЛИВО: Натомість однією з визначальних ознак приватноправовихвідносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спірбуде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням абозагрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового,конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавствомдля сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушенняприватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владнихповноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб’єктногоскладу – участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того,щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не даєпідстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справиадміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб’єкта владнихповноважень.

З огляду на це, неправильним є формальне застосуванняпункту 5 частини другої статті 17 КАС України та поширення юрисдикціїадміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертаєтьсясуб’єкт владних повноважень як позивач. Зазначене підтверджується такожправилами статей 3, 15, 45 ЦПК України, які передбачають право органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявамив порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом. 

Таким чином, аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАСУкраїни дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежуваннякомпетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожнійконкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію –визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єктавладних повноважень). Визначальною ознакою дляправильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із якихвиник спір.  

ВИСНОВОК: Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особідепартаменту про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягаєрозгляду впорядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосуєтьсязахисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, апов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд неналежить до юрисдикції адміністративних судів.