Порожнеча закону: коли держава завинила, але не покаялася
В цій статті аналізую проблему компенсації моральної шкоди особам, права яких були порушені через неконституційні закони...
Я пам’ятаю, як одного дня до мого кабінету зайшов чоловік із втомленим обличчям, але з очима, в яких ще жевріла іскра віри. Його історія була проста і водночас приголомшливо символічна: він не вимагав нічого, окрім справедливості. Не вимагаючи багатства чи помсти, він прагнув, аби його біль було визнано. І щоб держава, яка допустила порушення його прав, хоча б символічно сказала: «Так, ми помилилися».
Цей випадок — не про гроші. Він — про моральну відповідальність держави перед тими, кого вона сама змусила страждати через антиконституційний закон. Але шлях до цієї відповідальності — тернистий, нерозчищений і переповнений правовою мовчанкою.
Конституція мовчить... чи говорить?
Частина третя статті 152 Конституції України чітко каже: у разі визнання нормативного акта неконституційним держава має відшкодувати шкоду, завдану його застосуванням. Але за 29 років незалежності парламент так і не спромігся ухвалити закон, який встановлює порядок такої компенсації. Як наслідок — положення Конституції зависло в повітрі, наче нездійсненна обіцянка.
У юридичній площині це має ім’я: «непередбачуваність правового захисту». У людській — це біль і розчарування. Бо хіба можна вважати Конституцію дієвою, якщо вона не захищає навіть того, хто довів у КСУ свою правоту?
Справа, що відкрила скриньку Пандори
Рішення Касаційного цивільного суду у справі №757/25182/23-ц стало тією тріщиною, крізь яку просочується світло. Позивач, який пройшов шлях від запиту до НБУ — до конституційної скарги, отримав визнання: його право було порушено. Більше того, сам КСУ визнав: існуюче законодавство порушувало принцип процесуальної рівності — держава мала більше прав, ніж громадянин.
Це не лише юридичний абсурд — це цивілізаційний регрес. Бо демократія починається з рівності, а закінчується тоді, коли суд вважає, що держава має більше прав, ніж людина.
Гроші як символ: чому 8000 грн — це не все
Рішення КЦС про компенсацію в розмірі однієї мінімальної зарплати — наче скромний символ, що щось таки зрушилось. Але символізм цей гіркий. Бо в ньому — визнання: держава помилилася, але плата за цю помилку — копійки. Чи варті 8000 грн роки морального пригнічення? Очевидно, ні. Але принаймні це початок.
Це важливе зрушення в судовій практиці: визнання, що навіть у відсутності спеціального закону суди мають повноваження на підставі ст. 23 ЦК ухвалювати рішення про компенсацію моральної шкоди. І це рішення КЦС — не просто виняток, а прецедент, який варто розвивати.
Аналогії з Європейською практикою: Україна не в ізоляції
Право на ефективний засіб правового захисту є фундаментальним елементом Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що формальне існування механізму не є достатнім — він має бути дієвим.
У справі Kruslin v. France (1990) ЄСПЛ констатував порушення, бо втручання держави не було передбачене чітким законом. А у Del Rio Prada v. Spain (2013) — підкреслив, що зміна судової практики на шкоду особі без законодавчої основи порушує принцип законності.
Україна не повинна плентатися позаду. Якщо КСУ визнає закон неконституційним — це вже факт порушення. І особа, яка домоглася такого рішення, не повинна ще десять років доводити, що їй боляче.
Мовчазна держава: чому закон так і не ухвалений
У парламенті мовчання — вишукана форма байдужості. Майже три десятиліття зволікання з ухваленням закону, що забезпечив би порядок компенсації моральної шкоди в таких випадках — це не просто упущення. Це — хронічна бездіяльність.
Причини очевидні. По-перше, держава не хоче відкривати ящик Пандори: адже ухвалення закону означатиме шквал позовів. По-друге, це потребує коштів, яких хронічно бракує. Але хіба можна купувати фінансову стабільність ціною зневаги до постраждалих від власної ж репресивної системи?
Судова ініціатива: чи може суд формувати правило, коли мовчить законодавець?
Це фундаментальне питання сучасного конституціоналізму: якщо парламент не виконує свій обов’язок, чи має суд брати на себе роль творця правил?
КЦС дав відповідь — так, має. І цим він підтвердив: судова гілка влади здатна бути не лише формальним інтерпретатором норм, а й носієм духу справедливості.
Це не перевищення повноважень, а акт захисту гідності людини. Бо, як писав Лорд Деннінг, «закон — не кодекс кам’яних правил, а жива річ, яка дихає правдою».
Шляхи виходу: не все втрачено
Є кілька кроків, які можуть змінити ситуацію:
Прийняття спеціального закону, який регулюватиме порядок компенсації шкоди, завданої неконституційними актами.
Закріплення мінімального розміру компенсації у випадку визнання дії закону неконституційною — хоча б на рівні кількох прожиткових мінімумів.
Введення обов’язкової норми про автоматичну компенсацію, якщо особа була ініціатором конституційного подання.
Механізм репарацій через урядового уповноваженого — як це працює у деяких країнах Східної Європи.
Держава як відповідач: нова парадигма
Ми мусимо змінити парадигму сприйняття держави. Вона більше не може бути святим інститутом, що не помиляється. Вона — учасник правовідносин. І якщо держава в чомусь винна — вона має відповідати так само як будь-який громадянин.
Ідея правової відповідальності держави за неконституційні акти — це не загроза суверенітету, а його прояв. Бо справжній суверен — той, хто визнає свої помилки.
Світ, у якому людина виграє в держави — ще не утопія. Це — сигнал, що демократія працює. Але така перемога не має бути рідкісною подією. Вона має стати правилом. Ми мусимо навчитися бути нетерпимими до правового вакууму. Бо кожна згаяна норма, кожен неухвалений закон — це чиясь моральна рана, що досі не загоїлась.
Держава має слухати своїх громадян не лише тоді, коли вони голосують, а й тоді, коли вони страждають. Бо інакше ми так і залишимося країною, де Конституція — це книга, яку всі цитують, але ніхто не читає по-справжньому.
- Новорічні канікули минули – правові наслідки залишились? Дмитро Ламза 03.01.2026 18:17
- Ефект "зливного бачка" в маркетингу: чому ваші ліди називають "сміттєвими" Наталія Червона 02.01.2026 10:30
- Рік Коня стане роком "темної конячки" Олексій Шевчук 01.01.2026 12:30
- Подарунки для посадовців: що заборонено законом Анна Макаренко 30.12.2025 16:49
- Зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Альона Прасол 30.12.2025 10:56
- Стабільні обсяги, зростаюча ціна: логіка ринку земель у 2025 році Денис Башлик 29.12.2025 17:11
- Чому закон часто не працює без адвоката Дмитро Ламза 29.12.2025 13:40
- Стратегія, якої бракує Україні: чому цифровий суверенітет має стати державним пріоритетом Тетяна Хабібрахманова 29.12.2025 11:46
- Воєнний стан і святкові дні – трудові права залишаються чинними Дмитро Ламза 25.12.2025 21:34
- Попит на житло молодих сімей змінюється: безпека і функціональність понад естетику Микола Марчук 24.12.2025 14:01
- Лісова галузь 2025: розворот від "схем" на 180 градусів відбувся Олександр Місюра 24.12.2025 13:03
- Коли в досудовому строки сплинули та як адвокат блокує подальше переслідування Дмитро Ламза 24.12.2025 10:51
- Чи можлива мобілізація жінок в Україні? Віра Тарасенко 23.12.2025 22:42
- Боротьба за берег озера та ліс у Дніпрі Павло Васильєв 23.12.2025 21:50
- Чому фокус на людину став новою конкурентною перевагою бізнесу? Мар'яна Луцишин 23.12.2025 13:44
- Стратегія, якої бракує Україні: чому цифровий суверенітет має стати державним пріоритетом 322
- Новорічні канікули минули – правові наслідки залишились? 298
- Чому закон часто не працює без адвоката 169
- Стабільні обсяги, зростаюча ціна: логіка ринку земель у 2025 році 87
- Подарунки для посадовців: що заборонено законом 50
-
В Україні з'явиться перший торговельний центр з протирадіаційним укриттям
Бізнес 34055
-
Смак Херсону. Як подружжя зробило торт гастро-візитівкою міста й відновило бізнес, втративши все
2675
-
Естонський ексрозвідник: пошкодження кабелів у Балтійському морі не є гібридною війною Росії
Бізнес 2385
-
12 фільмів, які варто подивитися: зігріють, розсмішать і трохи полоскочуть нерви
Життя 2376
-
Як повернути якісний сон: сім помилок, через які ви прокидаєтеся втомленими
Життя 1993
