Як відомо, згідно статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків
Як відомо, згідно з пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України (далі – ПК України) право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків …, при цьому за приписами підпункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
З наведеної вище правової конструкції пункту 89.2 статті 89 ПК України на перший погляд вбачається чи не «безмежне» право службових осіб фіскального органу вибірково визначати майно (найбільш ліквідне) платника податків відповідної вартості на суму податкового боргу для його передачі у податкову заставу з метою забезпечення виконання таким платником податкових зобов'язань, проте при вирішенні питання, яке ж саме майно повинно бути передано у податкову заставу, необхідно враховувати позицію викладену Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 30.01.2017 № К/800/23011/16 у справі № 826/5581/16 (рішення у ЄДРСР № 64656597) у якій суд касаційної інстанції звернувся до « частин 1, 2 статті 321 ЦК України відповідно до якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Наявність у платника податків податкового боргу є правовою підставою для передачі його майна відповідної вартості у податкову заставу з метою забезпечення виконання ним податкових зобов'язань.
Водночас, платнику податків як власнику надано пріоритетне право визначати, яке саме його майно має бути передано у податкову заставу».
Тобто, фактично ВАС України у вказаному рішенні, приймаючи рішення з урахуванням принципу верховенства права, реалізував один з його складових елементів – співмірність, розмірність та пропорційність, що у свою чергу забезпечило досягнення збалансованого компромісу між публічним та приватним інтересом, позаяк сутність змісту основного права (за даних обставин право власності) в жодному разі не може бути порушена, що є загальновизнаним правилом, як зазначив Конституційний Суд України в абз. 4 пункті 5.2 рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005.
Згідно з підпунктом 4.3 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, у справі № 1-9/2005 поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
У своєму Рішенні Конституційний Суд України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність , рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Отже, пропонується враховувати наведене вище у взаємовідносинах з фіскальними органами.
