Крим, Донбас і відпустка. Між "забути" і "забити"

Традиційно для Росії, є ризики, що спалахи насилля можуть приурочити до свят. Тим більше, що 24 серпня – День Незалежності, військові паради та скупчення людей – пристойна мішень для будь-якого теракту.

Початоксерпня. Ще два роки тому цей період у багатьох був пов'язаний з відпочинком натериторіях, які сьогодні вважаються окупованими. Але, українці швидкопереорієнтувались на Затоку, на тимчасово дешевий Туніс та на «давайнаступногороку».

Влада,прийнявши ще минулого року закони про окуповані території, наче забула про Крим,згадуючи про нього лише до річниць та у День Конституції. До речі, не лише наша. Окупанти у липні прикрилиміністерство РФ у справах Криму. Які ж вони недалекоглядні. Ми такого навіть нестворювали. І стратегій ніяких не писали. Навіть Держкомстат у нас даєінформацію «без урахування тимчасово окупованої території Автономної РеспублікиКрим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції».

Ана те, що Крим пішов з нашого інформаційного простору та риторики політиків,вони завжди знайдуть пояснення, що є головніша проблема – війна. Таке враження,що анексія Криму і війна на Донбасі – це справа рук різних країн. Надто тонкоюстала грань у ставленні влади до Криму: від «забути» до «забити» один крок.

Аось Росія Криму, замість власного міністерства, пообіцяла аж два шляхопроводина Кубань. Один над водою, а другий – під. Один одному вони не заважають –вирішила стара нова кримська влада в обличчі Григорія Іоффе. Не дарма йому далиорден за вклад у державне будівництво. Український. Дайте два. Та повернемосьдо мостів. Коли відбувається протистояння міжнародних санкцій та духовних скреп, канонічніше б виглядало число три. Причому,третій міст може бути прямо у Молдову: від кооперативу «Озеро» у Тирасполь.

Вперше,після березня (першого місяця перемир’я), на Донбасі офіційно зафіксовано зменшеннявтрат український військових. Офіційно, протягом цього місяця загинуло 29загиблих (37 – у червні) та 179 поранених (266 – у червні). Хотілося б вірити вте, що це дійсно деескалація, але, швидше всього, - це просто наслідки літа.Війна війною, а відпустка за розкладом. Особливо для тих, кому війна – робота.

Мабуть,у деескалацію не надто вірять ті, хто живе в окупації. У липні Мінсоцполітикизареєструвало 45тис. нових переселенців. Це страшні цифри – півтори тисячі людей щодняголосували ногами проти «руського міра» у виконанні Захарченка-Плотницкого. Всьогож чисельність внутрішніх переселенців склала 1,4 млн. осіб. Більше, ніжнаселення  довоєнних міст Донецька та Луганська разом узятих. Іце не враховуючи тих, хто виїхав за кордон.

Але,як виявилось, двері на вільну територію відкриті не всім. Особливо – розумним. Логікапроста. Невизнання атестатів шкіл в окупації – і переважна частина абітурієнтівКриму та Донбасу залишаються у «руському мірє». А українське Міносвіти, навітьза тиждень до завершення вступної кампанії, не знає скільки заяв до вишівнадійшло від дітей з окупованих територій. Але і без цієї статистики зрозуміло,що ми й цього року програли «війну за абітурієнтів». Правильно, нащо намрозумники – у нас же не Силіконова долина. А нам вистачить і частини диванноїсотні, яка заспокоюючи всіх напише про те, як у Росії загинається наука. Тимбільше, у нас такий великий ринок для робітничих професій, і у Португалії, і вПольщі.

Єі позитивні новини. Найближчі дві декади можна спати спокійно. Не тому, що всіпроблеми вирішено, а тому, що як у анекдоті про невловимого Джо. Чого невловимий,бо нікому не потрібний. Немає влітку замовлення на екстреми. Ні від кого - бо всі замовники наморях. І немає для кого, бо всі споживачі телевізійної картинки теж знаходятьсядалеко від неї. Ніхто звичайно не відкидає можливої «відсібятіни», і досвід російськоговторгнення до Грузії 2008 року все ще актуальний.

Але,якщо і робити якийсь екстрем, то краще, щоб він мав якнайбільше охоплення.Тому, традиційно для Росії, є ризики, що спалахи насилля можуть приурочити досвят. Тим більше, що 24 серпня – День Незалежності, військові паради таскупчення людей – пристойна мішень для будь-якого теракту. А 1 вересня – Деньзнань. Для країни, яка не побоялась штурмувати школу в Беслані, навряд чиможуть існувати якісь моральні принципи, тим більше – на чужій території.

Іу загальній перспективі – внутрішні причини: проблема місцевих виборів, якапочне створювати екстремальні «видовища» уже з початку осені. Нам і ворогів нетреба, ми самі можемо.

Кінецьсерпня-початок вересня різко нас поверне у реальність, у якій немає Криму тайде війна на Донбасі, де політики замінюють ефективність ефектністю, де кожендругий випускник школи мріє стати юристом, але ніхто не зважає на закон. Але цебуде не завтра. Насолоджуйтесь відпусткою.