Фактичні твердження та оціночні судження: спростування недостовірної інформації
Спростування недостовірної інформації пов’язане із з’ясуванням та відмежуванням фактичних тверджень від оціночних суджень. Спростовані можуть бути лише фактичні твердження.
Відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. У зв’язку з чим виникають такі питання:
1) Визначення інформації та недостовірної інформації;
2) Визначення оціночного судження;
3) Визначення наклепу;
4) Захист цивільного права;
5) Визначення понять честі, гідності та ділової репутації.
6) Обов’язок доказування. Обов’язок доказування достовірності фактів. Неможливість перевірки на відповідність дійсності оціночних суджень.
7) Право звернення до суду з позовом про спростування недостовірної інформації щодо особи та (або членів) її сім’ї.
1. Визначення інформації та недостовірної інформації
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Згідно з ст. 200 ЦК України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до абз.5 п. 15 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з п.19 Постанови пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до п. 39 Рішення Єврепейського суду з прав людини від 28.03.2013 року у справі «Нова газета і Бородянський проти Росії», «Европейский суд напоминает, что истинность оценочного суждения не предполагает возможности доказывания и его необходимо четко отличать от фактов, чье существование может быть подтверждено».
Згідно з п. 46 Рішення Рішення Єврепейського суду з прав людини від 31.07.2007 року у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії», «Следующим аспектом существенным для принятия Судом решения в данном деле является разграничение между утверждениями фактов и оценочными суждениями. Суд всегда придерживался позиции, в соответствии с которой существование фактов установить возможно, в то время как достоверность оценочного суждения недоказуема. Требование доказать правдивость оценочного суждения невозможно исполнить, и оно является ущемлением самой свободы придерживаться мнений, что является основополагающей частью права, гарантированного cтатьей 10 Конвенції (постановления по делам Лингенс против Австрии (Lingens v. Austria) от 8 июля 1986 года и Обершлик против Австрии (Oberschlick v. Austria)».
2. Визначення оціночного судження
Відповідно до ст. 30 Закону України «Об інформації»,
1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
3. Визначення наклепу
Діючим законодавством України поняття наклепу не визначено.
У минулий час поняття наклепу було визначене у ст. 125 Кримінального кодексу УРСР (1961 року) та п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 вересня 1990 року «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (які втратили чинність у теперішній час).
Відповідно до раніше діючого п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 вересня 1990 року «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (не дії у теперішній час), під наклепом, розумілося повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого.
Згідно з раніше діючої ст. 125 Кримінального кодексу УРСР (1961), наклеп це поширення у будь-якій формі завідомо неправдивих вигадок, які ганьблять іншу особу.
Разом з відсутністю визначення наклепу у діючому Законодавстві України, ознаки наклепу мають сукупність обставин, визначених діючим п. 15 Постанови пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 року, а саме:
відповідно до п. 15 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, передбачено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
4. Захист цивільного права
Відповідно до ст. 277 ЦК України, Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Формами захисту цивільного права є:
1) звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України);
2) самозахист цивільних прав. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (абз. 2 ч.1 ст. 19 ЦК України). Прикладом самозахисту може бути звернення за роз’ясненням та отримання відповіді. Право на відповідь особа має відповідно ч.1 ст. 277 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ч.3 ст. 297, ч.2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, про захист своєї ділової репутації.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. До таких способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК), відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК України) (відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року).
5. Визначення понять гідності, честі та ділової репутації
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
6. Обов’язок доказування достовірності фактів. Неможливість перевірки на відповідність дійсності оціночних суджень.
Згідно з ч. 2. ст. 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
У минулий час (до 2014 року до її виключення) ч. 3 ст. 277 ЦК України мала такий зміст: Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Але, це не позбавляє відповідача обов’язку доведення достовірності інформації (із змісту ч.1 та ч.6 ЦПК України та ч. 2. ст. 302 ЦК України).
Разом з тим, відповідно до п. 18 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року,
«…обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права».
Є думка що, положення п. 18 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року не відповідають ст. 277 ЦК України через втрату чинності ч.3 ст. 277 ЦК України. Але, у будь-якому випадку фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Згідно з ч. 2. ст. 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Відповідно до абз.3 п.19 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, «… не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Згідно з ч.1 та ч.6 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
І викладеного вбачається, що не дивлячись на те, що ч.3 ст. 277 ЦК України, було виключено у 2014 році, це не означає, що особа, яка поширила інформацію не зобов’язана переконатися в її достовірності (ч. 2 ст. 302 ЦК України).
7. Право звернення до суду з позовом про спростування недостовірної інформації щодо особи та (або членів) її сім’ї.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Тобто звернутися з позовом до суду про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації має право особа щодо себе та членів своєї сім’ї без оформлення процесуального представництва (довіреності).
- Строк нарахування 3 % річних від суми позики Євген Морозов 09:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов вчора о 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак вчора о 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко вчора о 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов 20.11.2024 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін 20.11.2024 00:50
-
Що вигідно банку – невигідно клієнту. Які наслідки відмови Monobank від Mastercard
Фінанси 23536
-
"Ситуація критична". У Кривому Розі 110 000 жителів залишаються без опалення
Бізнес 21299
-
Мінекономіки пояснило, як отримати 1000 грн єПідтримки, і порадило задонатити їх на ЗСУ
Фінанси 10135
-
Курс євро впав на 47 копійок: Який курс долара НБУ зафіксував на понеділок
Фінанси 9082
-
Як тренування в спортзалі можуть нашкодити: помилки початківців
Життя 7731