Індустріальні парки як інструмент економічного зростання регіонів та країни

Тема індустріальних парків, спеціальних економічних територій в Україні тривалий час мала негативне забарвлення.

Тим часом індустріальні парки є стратегічним інструментом для економічного зростання, надаючи спеціалізовані зони для промисловості з інфраструктурою, пільгами та підтримкою уряду. 

Створення та функціонування індустріальних парків спрямоване на залучення інвестицій та розвиток економіки; вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення якості життя населення; запровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій; створення нових робочих місць; захист навколишнього природного середовища. Все це є особливо важливим для регіонального та національного розвитку. Це розуміють і використовують всі розвинені країни світу.

Україна стала на цей шлях пізніше за всіх – у 2013 році Верховна рада ухвалила закон «Про індустріальні парки», і станом на сьогодні в Україні створено та працюють 100 індустріальних парків.

Досвід 12-ти років і розрахунки свідчать, що 1 га індустріального парку створює до 50 нових робочих місць, а кожна гривня державних інвестицій у їхній розвиток забезпечує до 5–6 грн приватних вкладень.

З метою вдосконалення чинного законодавства до нього за останні 12 років вже неодноразово вносились зміни, проте найбільший пакет інновацій в одному законопроєкті підготували восени 2024 року. Серед найбільш значущих варто виділити наступні пропозиції:

1) Запровадити чітке розмежування функцій суб’єктів індустріальних парків (ініціатора створення, керуючої компанії, учасника, іншого суб’єкта індустріального парку), зокрема, щодо облаштування індустріальних парків;

2) Надати можливість ініціатору створення індустріального парку – суб’єкту господарювання індустріального парку також одночасно бути керуючою компанією без створення окремої юридичної особи та врегулювання всіх процедурних питань, пов’язаних з цим;

3) Врегулювати питання розміщення на землях промисловості в межах індустріального парку інших об’єктів, відмінних від промислових.

4) Надати можливість для розширення меж індустріального парку за зверненням керуючої компанії (наразі це можливо лише, якщо в межах наявної території недостатньо місця для розміщення нових учасників).

5) Врегулювання питання зменшення площі індустріального парку та прибрано обмеження щодо максимальної площі індустріального парку (за чинною нормою – 1000 га) та ввести нову категорію індустріальних парків – «еко-індустріальні парки» (нижче я наведу успішний приклад Південної Кореї щодо подібних утворень).

6) Удосконалити низку процедурних питань, пов’язаних із включенням та виключенням індустріальних парків з Реєстру індустріальних парків, зокрема оновлення переліку документів.

7) Врегулювати випадки втрати статусу учасника індустріального парку внаслідок порушення ним вимог, встановлених Законом України «Про індустріальні парки», такий учасник індустріального парку набуває статусу іншого суб'єкта індустріального парку.

8) Надати можливість для керуючих компаній отримувати державні кредити в рамках програми 5-7-9.

Поки що важко сказати, наскільки суттєво вплинуть вищезазначені зміни на підвищення ефективності роботи індустріальних парків та прискорення створення нових, оскільки всі запропоновані зміни є засобами технічного вдосконалення, а не стратегічного планування розвитку. Враховуючи той факт, що за 12 років дії закону індустріальні парки залучили приватних інвестицій на суму близько 30 млрд грн (або близько $700 млн), складно говорити про високий ступінь зиску їх роботи в цілому, хоча для окремих регіонів індустріальні парки стали вагомим джерелом забезпечення соціальних потреб громад. Зазвичай українські індустріальні парки залишаються «річчю в собі» і майже не беруть участь в утворені промислових кластерів, що є основою для повноцінного використання можливостей саме такого виду організації бізнесу. Це, у свою чергу, стоїть на заваді залучення солідних західних інвестицій у вітчизняну промисловість.

Відповідно, потенціал у системи індустріальних парків є і для його розкриття варто звернути увагу на успішний міжнародний, подивившись на практику як наших близьких сусідів (Чехія, Туреччина) так і «далеких» сусідів по планеті (Південна Корея, Японія).

Туреччина: Організовані індустріальні зони (OIZ)

Туреччина має розвинуту систему OIZ, яка налічує 346 зон, розташованих у 81 місті. Ці зони забезпечують понад третину експорту країни та створюють 2,1 мільйона робочих місць, що становить приблизно третину загальної промислової зайнятості. Успіх базується на:

• Добрій інфраструктурі, включаючи дороги, водопроводи, газопроводи та електромережі.

• Підтримці уряду, зокрема через пільги та інвестиції в «зелену» інфраструктуру, як-от енергоефективні будівлі та відновлювані джерела енергії.

• Фокусі на інноваціях, наприклад, через центри навчання та зв’язки з науковими організаціями.

Ці зони є прикладом, як індустріальні парки можуть сприяти економічному зростанню, залучаючи як місцевих, так і іноземних інвесторів. Для України це може бути моделлю для розвитку інфраструктури та підтримки експорту, особливо з урахуванням географічного розташування біля ключових транспортних коридорів.

Японія: Промислові зони

Японія має кілька відомих промислових зон, таких як Кейхін (Токіо-Йокогама-Кавасакі) та Кейханшин (Осака-Кобе). Кейхін, наприклад, є центром важкої промисловості, включаючи сталеливарні заводи, нафтопереробні підприємства та суднобудівництво. Успіх цих зон базується на:

• Стратегічному розташуванні біля великих портів і міст, що забезпечує доступ до ринків і логістики.

• Історичному розвитку з урядовою підтримкою, особливо після Другої світової війни, коли регіон став ключовим для економічного відродження.

• Концентрації на важкій промисловості, що сприяло експорту та промисловому виробництву.

Для України японська модель може бути корисною для розвитку зон біля великих міст, таких як Київ чи Одеса, з акцентом на важку промисловість і логістику. Однак потреба в значних інвестиціях в інфраструктуру може бути викликом через обмежені ресурси.

Південна Корея: Еко-індустріальні парки

Південна Корея успішно впровадила еко-індустріальні парки (EIP), такі як Ульсан Міпо та Онсан, які поєднують економічний ріст із екологічною стійкістю. Ці парки:

• Забезпечують значний внесок в експорт, до 72% у деяких випадках, і створюють робочі місця для 48% населення.

• Використовують урядову підтримку, зокрема через ефективні схеми фінансування, які залучають приватний сектор без залежності від державних коштів.

• Фокусуються на інноваціях і стійкості, наприклад, через очищення стічних вод і запровадження енергоефективних механізмів.

Ця модель може бути особливо релевантною для України, яка прагне до сталого розвитку та інтеграції в європейський ринок. Еко-парки можуть залучити інвесторів, орієнтованих на зелені технології, але потребують значних інвестицій у екологічні інфраструктури. Кластеризація «зеленої» промисловості тут є просто базовою умовою для впровадження та розвитку. А фінансування варто пошукати у Швейцарії, враховуючи той факт, що з 2020 року реалізується проєкт GEIPP-Україна, що є частиною Глобальної програми еко-індустріальних парків (GEIPP). Ця програма ЮНІДО запроваджена в семи країнах і фінансується Урядом Швейцарії через Державний секретаріат з економічних питань (SECO).

Чехія: Сучасні індустріальні парки

Чехія має успішні парки, такі як CTPark Bor, CTPark Ostrava та VGP Park Tuchoměřice, які фокусуються на логістиці, виробництві та бізнесі. Їхній успіх базується на:

• Сучасній інфраструктурі класу A з доступом до транспортних мереж, зокрема до автомагістралей і кордонів з Німеччиною.

• Залученні як місцевих, так і іноземних інвесторів, зокрема у сфері автомобілебудування та логістики.

• Стратегічному розташуванні, що забезпечує доступ до ринків Центральної та Західної Європи.

Для України чеська модель може бути прикладом для розвитку парків із сучасними умовами, особливо з урахуванням близькості до ЄС. Однак потреба в стабільності та безпеці може бути перешкодою через поточну ситуацію з війною.

Загалом, Україна може взяти за взірець успішні моделі індустріальних парків із Туреччини, Японії, Південної Кореї та Чехії, адаптуючи їх до власного контексту. Це включає розвиток інфраструктури, фокус на стійкості та залучення інвестицій.

Однак враховуючи війну та історичні виклики, необхідно забезпечити стабільність, прозорість і уникнути помилок минулого. Певний прогрес у розвитку системи індустріальних парків в Україні є, але вони потребують подальшого інвестування та міжнародної співпраці для досягнення економічного зростання.