01 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегіїсуддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в контекстісправи № 340/173/13-ц , провадження № 61-1198св17 (ЄДРСРУ № 72044089) досліджував питання щодо дії мораторію на звернення стягненняна предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягненнямайна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валютівід 03 червня 2014 року № 1304-VII
Підпунктом 1 пункту першого Закону України «Промораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпеченнякредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, який набравчинності 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Законуне може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житловемайно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 ЗаконуУкраїни "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає якзабезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майновогопоручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентамиУкраїни в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майновикористовується як місце постійного проживання позичальника/майновогопоручителя або 2) є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житловогомайна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майновогопоручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 3) загальнаплоща такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництванерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв.метрів для житлового будинку.
Поняття мораторій у цивільному законодавствівизначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першоїстатті 263 ЦК України).
Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій настягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, непередбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предметіпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань задоговором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати беззгоди власника).
ВАЖЛИВО: Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час діїЗакону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Саме такі висновки щодо тлумачення та застосуваннязазначеного вище Закону викладені у постановах Верховного Суду України усправах № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6-57цс15 від 27 травня 2015 року, № 6-492цс15 від 16вересня 2015 року, № 6-969цс16 від 06 липня 2016 року.
Між тим необхідно вказати, що у постанові № 6-2947цс15 від 03 лютого 2016 року ВСУ звертає увагу на принципову різницю устягненні іпотечного майна та виселенні мешканців з нерухомості, яка перебуваєу іпотеці. Так, згідно діючого мораторію виконання рішень судів про стягненняпредмету іпотеки не можливо, доки діє ЗУ «Про мораторій на стягнення майнагромадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тобтоде-факто банк не може розпоряджатись іпотечним майном, наприклад продатиквартиру з публічних торгів. Проте банк може отримати судове рішення про стягненняна свою користь іпотечного майна за ціною, визначеною на підставі оцінкисуб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації прававласності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей видмайна. Окрім цього банк може виселити мешканців з іпотечного майна імораторій не забороняє судам цього робити.
(!!!) Однак позовнівимоги про виселення, мають похідний характер від вимог про стягнення напредмет іпотеки, а отже вони фактично не підлягають задоволенню.
У правовій позиції ВСУ в постанові від 03 лютого2016 року у справі № 6-2947цс15 зазначено наступне: «Як виняток, допускаєтьсявиселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення призверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано зарахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилогоприміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадкувиселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті132-2 ЖК УРСР».
У статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначено,що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведенняпроцедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленоїстаттею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предметіпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення напредмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питаннятаким способом.
Можливість виникнення права власності за рішеннямсуду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх іншихвипадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав,зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнанняправа власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності,набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає,заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втратипозивачем документа, який посвідчує його право власності.
Зазначена правова позиція викладена в постановахВерховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-2457 від 02 листопада 2016 року.
За загальновизнаним принципом права закони та іншінормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині1 статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або іншийнормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правовоївизначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотнудію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коливони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
(!!!) Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочкивиконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чиневизначений період на підставі спеціального акта.
Рішення суду в частині звернення стягнення напредмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.
Зазначене вище відповідає висновку, висловленомуВерховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15 .
Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії рештинормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не можебути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змогиорганам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень прозвернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживатизаходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремоїкатегорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цьогоЗакону на період його чинності (витяг з постанови Верховного СудуУкраїни від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 ).
За таких обставин, враховуючи, що рішення суду прозвернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили не виконано впорядку, передбаченому приписами Закону України «Про виконавче провадження», аспеціальним актом - Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадянУкраїни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набравчинності 07 червня 2014 року прямо передбачено, що рішення суду в частинізвернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії цьогоЗакону, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновкупро наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду прозвернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторійна стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів віноземній валюті».