Події літа-осені 2014 року, пов’язанііз вторгненням на територію Донецької та Луганської областей підготовленихформувань та регулярних військ Російської Федерації, створили явище внутрішньоїміграції та еміграції (остання переросла потім із вимушеної еміграції втрудову) та покликали до життя статус «внутрішньо переміщена особа» для 1,5млн. осіб. Офіційна статистика оперує лише даними щодо зареєстрованих осіб,яким за законодавством надано відповідний статус, але дійсні масштаби цьогоявища набагато більші. Справа в тому, що РФ концентровано нанесла удар постаропромисловому густонаселеному району, до того ще й, переважно, з вищимипоказниками доходів населення відносно решти території України. Переважнабільшість населення (окрім пенсіонерів, некваліфікованих працівників тощо) малипевні заощадження, які дозволили на перший час влаштувати побут та вирішитипроблеми розміщення за рахунок оренди житла у разі вимушеного виїзду із зонипроведення АТО (окупованих територій).
Перша хвиля вимушенихпереселенців з окупованого Криму, та Донбасу (який тоді, влітку 2014 року, щезнаходився у стані дезорієнтації, розгортання пропаганди й бойових дій,деморалізації населення та повної неспроможності органів виконавчої влади тамісцевого самоврядування реагувати на виклики та проблеми, що виникали поряд ізозначеними подіями, стикнулася з таким явищем, як суттєве підняття цін нанерухомість та її оренду попри економічну кризу, втрату частини економіки, економічну(в т.ч. торговельну) агресію збоку РФ. Багато громадян саме через недоступністьоренди житла, та, що слід нагадати – через відверту дискримінацію затериторіальним принципом (прямі відмови у наданні житла в оренду мешканцям зонипроведення АТО), були змушені вже у 2015-2016 роках повернутися на окупованітериторії Донецької та Луганської областей (звісно, із збереженням статусу ВПОта всіх відповідних виплат, а чисельна група взагалі із втратою відповіднихправ). Слід констатувати щодо цього питання цілковитий провал державноїполітики з цього питання. Та, як не дивно, час для виправлення ситуації ще є,адже бойові дії (добре, що не з такою інтенсивністю) тривають і досі, як іокупації частини територій Донецької та Луганської областей.
30 січня 2018 року на розглядВерховної Ради України було подано проект ЗаконуУкраїни «Про внесення доповнень до Податкового кодексу України (щодо усунення дискримінаціївнутрішньо переміщених осіб при надаванні в оренду житла)» (реєстр. №7522-1), авторства н.д. Н.В. Веселової (об’єднання «Самопоміч»). Упояснювальній записці до законопроекту авторка зазначає, що він «покликаний сприяти вирішенню житловихпроблем внутрішньо переміщених осіб, а також створенню умов, за яких такі особине стикалися би із можливим дискримінаційним (порівняно із іншими потенційнимиорендарями) ставленням до них з боку орендодавців». Зазначимо, що це явище маломісце при першій (і найчисельнішій) хвилі переміщення населення. Надалі цяпроблема дещо втратила свою гостроту разом із усвідомленням більшістю громадян,які є орендодавцями житла масштабу проблем та формуванням більш людяноговідношення, але, звісно, не щодо ціни оренди.
Авторка проекту пішла незвичнимдля нашої правової традиції подолання будь-якої дискримінації (зазвичай,встановлення якихось заборон у законодавстві): запропонувала фінансовестимулювання для власників житла, яке здається в оренду, в тому числі і ВПО. Так,пропонується внести зміни та доповнення до статті 165 ( пункт 165.1, після підпункту 165.1.59 )стосовно того, що доходи,отримані у вигляді плати за надання в оренду (в користування) житловогобудинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку(включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а такожгосподарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельнійділянці) внутрішньо переміщеній особі при умові, що вартість оренди неперевищує розміру п’яти мінімальних заробітних плат.» . Орієнтація на5 мінімальних заробітних плат (а з 1 січня 2018 року це 18615 грн.) не дозволяєсказати, що це вартість соціального житла. Може, авторка мала на увазі 5 прожитковихмінімумів для працездатних осіб у розрахунку на 1 місяць (з 1 липня 2018 року –пропонована авторкою дата введення цього Закону в дію – 1841 грн.), а це 9205грн., що цілком відповідає ринковим пропозиціям навіть у містах-мільйонниках,які прийняли найбільшу кількість ВПО (не кажучи вже про обласні та районніцентри). Використання еталону для розрахунків поняття «прожиткового мінімумудля працездатних осіб» більш відповідає усталеним положенням Податковогокодексу України, який у більшості випадків використовує саме цей показник.
Звісно, наслідки прийняття цьогозаконопроекту мало прогнозовані з урахуванням того факту, що ринок оренди житлау більшій свої частині знаходиться у тіні. Використання цього механізму,пропонованого у формі змін та доповнень до чинного Податкового кодексу України,вимагає легальності та прозорості діяльності фізичних осіб щодо надання житла воренду, а виходу «із тіні» саме такої категорії громадян держава ставить всенові й нові перепони. Це як прямі, так і непрямі бар’єри до легалізації ринку орендижитла. До непрямих перепон можна віднести податок на нерухомість (понадвстановлену норму квадратних метрів), який, однак, перекладається на орендаря(плюсується до вартості оренди житла). До речі, авторам проекту можна порадитирозглянути можливість встановлення пільги щодо сплати податку на нерухомість уразі надання такого житла в оренду ВПО у вигляді виключенні відповіднихквадратних метрів із загальної сукупності, що володіє особа-власник житла. Цемало б позитивний ефект щодо здешевлення вартості оренди житла для ВПО і реальностимулювало б власників активніше надавати житло в оренду саме цій категоріїгромадян (звісно, у разі укладання договору та легалізації такої діяльностізбоку власника).
До прямої перепони на шляхудетінізації ринку оренди житла можна віднести відповідальність за несвоєчасну податковузвітність. Так, відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу Українивідповідний дохід оподатковується за ставкою 18%. Власник житла щоквартальносамостійно нараховує та сплачує податок(часові витрати для власника та небажання займатися питаннями звітності передподатковими органами), однак, при затримці платежу по податку до 30 календарнихднів включно штраф складає 10% від суми податкового боргу, більше 30 днів – 20%(п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України). До того ж, Кодексом України проадміністративні порушення встановлюється відповідальність за несвоєчаснеподання податкової декларації або викривлення викладених в ній даних (ст.164-1) у вигляді штрафу від 3-х до 8-ми неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян. Враховуючи положення п. 5 підрозділу 1 Перехідних положеньПодаткового кодексу (щодо встановлення розмірів адміністративних такримінальних штрафів на рівні 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб урозрахунку на 1 місяць) та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України»(щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб) станом насьогодні відповідний штраф складає від 2643 до 7048 грн. (з 1 липня та 1 грудняці розміри зазнають змін у бік збільшення у зв’язку із збільшенням прожитковогомінімуму для працездатних осіб). Небажання займатися податковою звітність,страхи щодо можливостей бути покараним за несвоєчасне її подання, а такожбажання «заощадити» 18% спонукають власників житла і далі знаходитись у тіні.То ж чому не вивести хоча б частину ринку з тіні за рахунок надання пільг нетільки ВПО, а й власникам житла реалізуючи тим самим соціальну функцію держави –захист вразливих верств населення, зокрема й внутрішньо переміщених осіб?
Розвал системи державного соціальногозабезпечення лікарів, науковців (особливо молодих науковців, аспірантів тощо),недостатнє фінансування відповідних галузей наводить на думку, що цей експериментпро одночасну пільгу щодо сплати податку й орендарем, й орендодавцем при найміжитла вказаними категоріями осіб мало б певний додатковий ефект як детінізаціїринку оренди житла, так і зниження соціальної напруги серед вказаних осіб, хоччасткового зняття невдоволення незадовільним державним бюджетним забезпеченням.