"Роттердам+" і "Піттсбург+" вже визнавались картельними змовами у світі

В світі вже були приклади, коли "імпортний паритет" як механізм ціноутворення визнався порушенням конкурентного законодавства.

Ліквідація системи «Pittsburgh-plus»

Це була одна з найрезонансніших схем в металургійній промисловості США, що діяла до 1924 р., доки її не було скасовано на вимогу антимонопольних органів.

За цією системою кожен американський виробник сталі, незалежно від місця розташування, визначав ціну товару для споживача однаково. За основу бралась ціна на металургійних заводах, розташованих в Пітсбургу, як «базовому пункті». До неї додавали вартість перевезення продукції від Пітсбургу до споживача незалежно від того, де реально знаходився безпосередній виробник продукції. Кожен виробник, який погоджувався на цінову змову, брав за основу ціну товару, що встановлена  пітсбурзькими компаніями.

Федеральна торгова комісія (аналог нашого Антимонопольного комітету) в 1919 році розпочала розслідування щодо такого механізму ціноутворення. У проваджені брали участь 32 штати, відповідачами були визнані дванадцять корпорацій, серед яких States Steel Corporation, American Bridge Co., Carnegie Steel Co. та інші.

Вигадана, уявна, міфічна, фантомна. Так називали формулу «Піттсбург+» американські ЗМІ.

«Вантажні перевезення "Піттсбург Плюс" є фіктивними, оплачений фрахт фактично не здійснений, і не відповідає фактичній вартості перевезення», - так описало формулу конкурентне відомство США. Комісія прийшла до висновку про несправедливість формули, зазначивши, як підстави, в тому числі:

- споживачі, що знаходяться на більшій відстані від Піттсбургу, платять необгрунтовано вищу ціну у випадках, коли фактично товар їм доставляється з точки, що ближче до них, ніж Піттсбург;

- потенційні конкуренти не можуть змагатись ціною за споживача, застосовуючи економію на транспортуванні;

- несправедливим є продажу товару за ціною, яка включає транспортування його з пункту, з якого фактично не здійснювалось відвантаження;

- формула не враховувала різницю у якості продукції, відповідно не стимулювала виробників покращувати якість.

Було констатовано шкоду, яку нанесло застосування формули суспільним інтересам. В штатах, що її застосовували, ціна продукції була приблизно на 20% вищою ніж в тих, де ціна формувалась за допомогою інших механізмів. Попри наявність на заводах, що працювали за цією формулою, надлишкової продукції, ціна залишалась все одно завищеною на розмір «фіктивного фрахту». Для окремих споживачів ціна сталі наполовину складалась із «фіктивного фрахту». Споживачі в одинадцяти штатах Середнього Заходу платили $30 мільйонів щорічно за уявний «Піттсбург+фрахт». А в цілому щорічна сума переплат за формулою складала $75-100 мільйонів. Система «Піттсбург+» неприродньо стримувала та гальмувала розвиток металургійних комбінатів країни, і сповільнила витрати сталі майже у всіх регіонах США, крім самого Пітсбургу.

21 липня 1924 року, після майже п’ятирічного розслідування, Федеральна торгова комісія США) прийняла остаточне рішення, яким заборонила застосування такої формули. Однак це вдалось зробити не з першого разу. Спочатку у 1920 році Комісія визнала «Пітсбург+» законною практикою. І лише після зміни керівництва органу було вирішено зобовязати металургів відмовитись від цієї системи ціноутворення.

Потім американська преса написала, що «резонасність питання та гласність провадження були ефективнішими проти металургійних компаній, ніж мандат Комісії. Громадськість настільки негативно оцінювала таку практику, що видавалась сумнівною будь-яка можливість її в цілому підтримувати». Такий громадський супротив став можливий та переважив шальки терезів на користь споживачів завдяки об’єднанню опонентів формули у «Західну асоціацію прокатної сталі».

Пізніше «Піттсбург+» назвали найбільш важливою справою Комісії тих часів. 

Ліквідація африканського «Роттердам+»

Іншим прикладом порушення умов конкуренції при застосуванні імпортного паритету є справа про конкуренцію в Південно-Африканській Республіці (справа № 48/CR/Aug10 http://saflii.mobi/za/cases/ZACT/2011/9.html). Компанію «Sasol Chemical» звинуватили у встановленні завищених цін на поліпропилен і полівінілхлорид. У договорах поставки продукції ціна на пропілен визначалась за формулою: середня ціна на пропілен в Західній Європі чи США за останні три роки + 25% від стандартних витрат на перевезення поліпропілену з Роттердама до міста Дурбан у ПАР. Таким чином це була формула «Роттердам+», але не з вугіллям як в Україні, а з поліпропіленом.

Застосування формули, за висновком конкурентного відомства, призвело до сплати споживачами завищеної вартості за товар, як за такий, що немовби імпортувався в країну. Хоча насправді споживалась за ціною імпортної вітчизняна продукція.

Розслідування закінчилось угодою, за якою компанії порушники взяли на себе зобов’язання припинити подібну практику ціноутворення та сплатили штраф у розмірі понад $1,5 млн. 

В наступній частині поговоримо вже не про африканський, а про наш український Роттердам+.