Урядовці заприсяглись до 2020 року ліквідувати дитячіінтернати. Тема болісна і непроста, адже в середньому кожна 35 українськадитина виховується в інтернатах, а загальне число таких вихованців коливаєтьсявже тривалий час в межах 100 тисяч дітей.
Заінформацією ЮНІСЕФ, Україна в лідерах за кількістю дітей,які проживають без батьківської опіки. Якщо говорити мовою цифр, то це в 10разів більша, ніж в європейськихкраїнах. Наприклад, в Норвегії вона складає лише 0,1%.
Але, чи реально реформувати таку тендітну і делікатнусферу за 3,5 роки? Гадаю, що ні.
До прикладу, Болгарії потрібно було 8 років, щобреформувати систему інтернатів до дитячих будинків з кількістю до 14 осіб.
Бажання ліквідувати рудименти старої епохи цілкомвиправдані. Інтернати багато в чому перетворились в дитячі в’язниці в законі,бо в них дитина відірвана від суспільства, вихователі більше подібні нанаглядачів, вони не займаються вихованням, хоча це їхня робота.
Є часті випадки, коли державна або волонтерська допомогапросто не доходить до дітей, натомість осідає в будинках або кабінетахвихователів. Сьогодні загальний обсяг фінансування інтернатів складає біля 5млрд гривень. Навіть в Мінсоцполітики визнають, що рівень корупції в нихзашкалює.
Натомість в європейській практиці взагалі поняття“інтернат” відсутнє. Там намагаються проводити реабілітацію в соціумі позамежами спеціалізованих закладів. Винятки становлять установи для реабілітаціїдітей-інвалідів.
До речі, в цьому сенсі цікавий білоруський підхід. Якщородину позбавили батьківських прав, вона не перекладає обов’язок утримувати їїдитину на державу. Навіть, якщо таку дитину помістили в інтернат, сім’я зобов’язується до повноліття оплачуватиїї перебування. Безвідповідальні батьки мають, окрім суспільного осуду, відчуватиі матеріальні обов’язки за те, що кинули дитину напризволяще.
Одним із ефективних способів реформування галузі в Україні могли б стати будинкидитячого типу. За інформацією ЮНІСЕФ, утримання дітей в інтернатах обходитьсябюджету на 25% дорожче, ніж в таких закладах.
Тому ці кошти можна спрямувати на справжню реформу, асаме - індивідуальний підхід в інших родинах або дитячих будинках за“болгарським” досвідом.
Кожна дитина унікальна і потребує особливого підходу дорозвитку. Чому? Бо вона в свої молоді роки вже отримала болючу травму – батькиїї залишили. Якщо вона не відчуватиме підтримки й в дитячому будинку, значитьїї педагогом буде вулиця.
Ще одним дієвим способом захисту дітей від вулиці моглиби стати “патронатні родини”.
Патронатний вихователь - це підготовлений працівник, якийна договірній основі з уповноваженим закладом доглядає і виховує дітей,тимчасово влаштованих у його сім’ю. Окрім цього, він несе відповідальність заїх життя та стан здоров’я під час перебування. Офіційно послуга “патронатнийвихователь” з’явилась лише в січні 2016року. До цього вона діяла на рівні пілотного проекту. Проте, на жаль, запівроку лише п’ять українських родин стали патронатними вихователями (до речі,всі з Київщини).
І проблема не у відсутності бажання. Зважаючи, насьогоднішню популярність усиновлення дітей, більш ніж впевнений, що чималолюдей долучились би до проекту “патронатів”. Але, на жаль, про цю програмубанально ніхто не знав. Тому сьогодні на порядку денному створення масштабної програмипопуляризації цих та подібних проектів.
Часу все менше. Згідно плану Уряду, до 2020 рокубільшість дітей будуть усиновлені або передані в будинки дитячого типу чипатронатні родини. Але,якщо про це знатимуть лише у владнихкабінетах, то “віз і донині будет там”.
"Політикповинен вміти передбачити, що станеться завтра, через тиждень, через місяць ічерез рік, а потім пояснити, чому цього не сталося",– якщо за рік-два нічого так і не зрушить в мертвої точки,цейкрилатий вислів відомого Прем'єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля, добре знадобиться нашим чиновникам.
