Троєщина: міфи й реальність

Величезна кількість міфів про Троєщину, мабуть, назавжди залишиться в київському фольклорі. Однак я хочу спробувати пропустити всю цю інформацію крізь сито здорового глузду й показати, що сьогодні є правдою, а що – давноминулою історією.

Перш ніж почати свою правдиву й неупереджену розповідь про Троєщину,зазначу: це мій рідний район Києва, а тому я маю повне моральне право оцінювативсе, що з ним пов’язано, усе, що тут відбувається.

Звісно, формально слід говорити про Деснянський район Києва. Але нехочеться зайвий раз засмічувати реальне життя бюрократичними формальностями.Тому не «Деснянський район», а саме «Троєщина».

Слід визнати, що вцій народній назві ніколи не було милозвучності. Але зараз район далеко нетакий поганий, як про нього кажуть.

Величезнакількість міфів про Троєщину, мабуть, назавжди залишиться в київськомуфольклорі. Однак я хочу спробувати пропустити всю цю інформацію крізь ситоздорового глузду й показати, що сьогодні є правдою, а що – давноминулою історією.

Структурно такурозповідь краще розділити за стереотипами, які мене щиро обурюють.

Міф №1: Троєщина – районневдах і голоти

У 80-х роках саметут будували нове житло, розширюючи місто. Якщо люди отримували власну квартирубез блату, її давали в одному з будинків на Троєщині (за винятком ліквідаторів аваріїна Чорнобильській АЕС, яких селили у Святошинському районі).

Отже, тут осідалиприїжджі з інших регіонів. У такому контингенті немає нічого поганого. Розкрию«секрет»: лише половина киян – корінні мешканці міста (у третьому поколінні йбільше). У кожній другій сім’ї ще збереглася пам’ять про життя «не в столиці».Тому безглуздо вдавати, що ми всі від народження «пронизані» міською культурою.Київ росте й розвивається лише завдяки вчорашнім «провінціалам» (демографічнаситуація в Україні всім добре відома).

На початку 90-хроків, зі стартом розвитку ринкових відносин, стало зрозуміло, що найдешевшежитло – на віддаленій від центру Троєщині, досі не охопленій метрополітеном. Переконаний,саме ці десять років (з початку 90-х до початку 00-х) і спотворили образ могорідного району. Дешевизна житла прирекла Троєщину на долю кримінального центрустолиці.

Ті часи давноминули. Зараз житло в цьому районі орендують переважно студенти й молоді сім’ї.Однак сморід кримінальних 90-х (з їхнім розквітом наркоманії) тут ще неповністю вивітрився.

Коротко кажучи,сучасна Троєщина – це молодіжний район, місце, де мешкають ті, хто обслуговуємісто й не дає йому померти. Тут живуть найактивніші, найсміливіші люди з усієїУкраїни, які свого часу не побоялися покинути малу батьківщину й боротися закраще майбутнє. Тому цей район заслуговує на повагу, а не на цинічні усмішки.

Міф №2: Троєщина –інфраструктурна діра

Він частковоправдивий. Район молодий, тому в ньому ще не зношена базова інфраструктура й непогані дороги (хто б там що неказав). Головний мінус Троєщини в тому, що сюди не дотягуються печериметрополітену. Через це весь район немовби на годину відстає від київськогочасу.

П’єр Бурдьє, одинз найвідоміших французьких соціологів, у книзі «Соціологія політики» дав дуже цікавуінтерпретацію «соціального простору». За словами автора, соціальнастратифікація суспільства накладається на реальний географічний простір.

В реальності єелітні новобудови біля Хрещатика, у яких живуть переважно мільйонери зкримінальним минулим, а є цілі спальні райони, заселені звичайними трударями.

Люди, якімешкають у серці Києва, економлять свій час, бо саме тут зосереджена діловаактивність міста. І через це «центр» столиці дозволяє собі зневажати «переферію».

Подолатинегативне ставлення до «периферійних районів» можливо. Але для цього потрібно максимальноскоротити час, необхідний, аби дістатися до центру. Іншими словами, якщо відвулиці Оноре де Бальзака можна буде доїхати до Хрещатика за такий же час, як івід вулиці Героїв Дніпра, то проблему зверхнього ставлення до Троєщини будерозв’язано (принаймні в порівнянні з рештою «периферії»).

Отже, культурне несприйняттяДеснянського району спричинене відсутністю в ньому конкретного виду інфраструктури,а саме – метрополітену.

Нещодавно під часвідкриття станції метро «Теремки» вкотре оголосили нову дату запуску будівництвагілки метрополітену, що має забезпечити швидкий транспортний доступ до Троєщини.За словами будівельників, для створення пускових станцій потрібно 3-4 роки. Алепісля більше ніж 20 років очікування й марних обіцянок влади повірити в це дужеважко.

Міф №3: Троєщина – центрнеосвіченості й кримінальної культури

Обурення викликаєнавіть не те, що район вважають столичним осередком безладдя (така думка дужедалека від правди), а те, що всіх тутешніх мешканців розцінюють як киян другогосорту, намагаючись розгледіти в їхньому мовленні й поведінці ознаки«неосвіченості», риси «нижчого стану».

Прикроусвідомлювати: контингент Троєщини майже нічим не відрізняється від населення Святошинського,Дарницького й навіть Оболонського районів, але саме «деснянців» сприймають як неповноціннихлюдей.

Разючавідмінність між мешканцями вищезгаданих районів – лише у постійному відчуттічасової відсталості через відсутність ефективної системи громадськоготранспорту.

Осіб, винних уцьому, знайти неважко. Відповідальність лежить на непослідовних державнихчиновниках, неспроможних виконувати свої обіцянки та пропорційно розвивати міськусистему громадського транспорту.

Однак носіямистоличного «орієнталізму» є самі кияни, які занадто зверхньо й упередженоставляться до мешканців Троєщини. А культурну модернізацію Києва, що виведеДеснянський район з-під прицілу снобізму, провести набагато важче, ніж прокластигілку метрополітену. Тому основний висновок матеріалу банальний, але правдивий:якісні зміни навколо можуть відбутися лише завдяки змінам усередині нас.